Голубенко —за революцію

Останніми десятиліттями фахівців серйозно турбує постійне і стрімке падіння урожайності винограду. Впоратися з цією бідою, «зарити в землю виноградну кісточку», поставив на меті генеральний директор комбінату «Кримрадгоспвинпром» Олександр Голубенко. Запрошений на цю посаду керівник Сімферопольського головного винзаводу, включеного до каталогу лідерів міжнародної торгівлі, почав гуртувати всіх кримських виноробів до тіснішого об’єднання, щоб спільними зусиллями закладати на півострові елітні виноградники з високою урожайністю.

— Інакше виноробну галузь з кризи не вивести, — каже Олександр Борисович. — Крим досі не відійшов від руйнації галузі, завданої в часи лігачовської антиалкогольної кампанії, коли було вирубано під корінь значну частину плодоносних виноградників і різко скоротили площі для закладки нових.

Тоді закінчився час, коли з великим економічним ефектом в Криму вирощували сотні тисяч тонн винограду, якого вистачало і на постачання в північні райони України, і в центральні — Росії, а головне — готували 15—18 мільйонів декалітрів прекрасних виноматеріалів, якими здавна славиться сонячний півострів. З 1985 року практично перестали культивувати молоді саджанці. І понині господарства змушені списувати до трьох тисяч гектарів непродуктивної через старіння лози. Молодих насаджень на півострові кіт наплакав, бо аж до кінця 90-х посадка винограду взагалі не велася. В результаті — всі без винятку виноробні підприємства півострова потерпають від затяжної сировинної кризи.

Сьогодні в Криму під виноградниками, значна частина яких вимагає оновлення, залишилося 30 тисяч гектарів землі. Це в 7(!) разів менше, ніж два десятки років тому, коли тут з понад 200 тис. га збирали по 700 тисяч тонн добірного винограду, який приносив півострову до третини надходжень бюджету. Зараз винороби радіють, коли рік дає 70 тисяч тонн.

Прикре становище з сировинною базою не лише від морозів чи посух та мізерної кількості площ, зайнятих виноградниками, а й від жалюгідного співвідношення безперспективних, немічних старих і обнадійливих міцних молодих плантацій. Дійшло до того, що комбінат «Кримрадгоспвинпром», до якого входить понад 40 господарств, узагалі опинився на белебні —чистому полі, звільненому від старого виноградного коріння.

Але Олександр Голубенко, хоч як дивно, задоволений такою нульовою точкою відрахунку. Для нього це плацдарм для повного оновлення виноградних плантацій, стартова позиція, яка дає можливість закласти основи майбутнього елітного виноробства. Причому тут доведеться обійтися без показного патріотизму: замість малоякісної продукції наших кустарів купувати визнані селекційні досягнення закордонних колег.

Адже рикошетом «страшного сну кримчан» — масового розкорчовування часів антиалкогольного указу — стало ще й нашестя філоксери, яка напала на кинуті напризволяще плантації. Щоб упоратися з «виноградною чумою», яка добила сонячну лозу, перейшли на прищепнуті культури, коли дика коренева система рятувала цивілізовану верхівку. Та загалом тоді чимало років самозаспокоєні вітчизняні селекціонери більше рапортували партії і уряду про небачені виноградні успіхи, ніж займалися серйозною науковою роботою. Крим живе на старих запасах, та й ті катастрофічно скорочуються. Ще на початку 90-х рентабельність кримського виноградарства становила майже 140%, нині — менше 10. Для виробництва ж добірних вин потрібні якісні плантації.

А тим часом за кордоном не дрімали. Наприклад, французькі плантації дають урожайність 120—250 центнерів з гектара, а наші максимально сорок.

— Ми сьогодні прагнемо взяти все найпередовіше з необхідного для себе й адаптувати його до наших кримських умов. Пропозицій було безліч, та вирішили йти апробованим шляхом сусідів-краснодарців, які завдяки французьким саджанцям зараз збирають стабільний урожай до 80 центнерів з гектара.

Пробивати ідею довелося на найвищому рівні. Та все ж «Кримрадгоспвинпром» з нульового циклу вийшов: перші сорти з Франції висадили на 100 гектарах з крапельним зрошенням. Маточник елітних сортів винограду вже через два роки стане основною сировинною базою виробництва. Для цього навіть задіяли підземну річку, щоб наповнити майбутнє водосховище. Бо вже нинішнього року під молоді високоурожайні чистосортні саджанці з антивірусними властивостями відведено 700 га.

Криму потрібен власний прищеплювальний комплекс на 10 мільйонів прищеп на рік. Інвестиційний проект на нього розроблено у «Кримрадгоспвинпромі» давно. Але для його виконання необхідна повна ясність стосовно власності на землю. Це питання найбільше хвилює потенційних інвесторів, готових вкласти значні кошти в розвиток кримського виноградарства і виноробства. Виноградників же достатньо мати й 40 тисяч гектарів. І тоді за урожайності 200 тисяч центнерів можна забезпечити стабільну роботу винзаводів і не завозити ні коньячний спирт, ні вина. Наші ж — незрівнянно кращі.

Олександр Голубенко переконаний: з цих тендітних лоз із закладеною генетичною урожайністю 250 центнерів з гектара почнеться еволюція кримського виноградарства. Вже підростають французькі саджанці винограду Арту. Вдалося привезти для колекції два найперспективніших сорти — Каламбар і Шера. Ці найелітніші у світі лози стануть розсадником-скарбом прогресивних виноробів, котрі, як і Олександр Борисович, мріють вирватися з виноградних аутсайдерів.

Це дасть друге дихання і кримському коньячному виробництву, яке почалося в 60-х роках минулого століття на базі радгоспу-заводу «Коктебель» і Сімферопольського винзаводу.

Результатами свого підприємства на останньому, другому, міжнародному конкурсі коньяків, який днями відбувся в Тирасполі, генеральний директор невдоволений. Три срібні і одна бронзова медалі за «Ай-Петрі», «Сімферополь», «Неаполь Скіфський» і «Арамі», виплекані фахівцями в благословенному краї, — не результат. У кримських коньяків з’явився шанс мати смак не гірший за французький.

Олександр Голубенко збирається випити перший келих з нового французько-кримського урожаю вже через три роки. Перетворювати кримську коньячну галузь на самодостатню доведеться довше. Такою вона зможе бути лише тоді, коли протягом багатьох років ритмічно і без збоїв наповнюватиметься якісною сировинною базою. Адже якщо майстри горілчаної справи, отримавши звичайний зерновий спирт, готові його розлити оковитою вже сьогодні, то коньяк, щоб стати справді якісним напоєм, повинен постояти 10—15 років, народитися з найдобірнішого, багато разів очищеного спирту-ректифікату, який доводять до 96 градусів і направляють на кріплення виноградних вин. Марочним коньяк стає після витримки в дубовій бочці не менше шести років, ординарним — як мінімум трьох. А ще ж для виробництва кожного, особливо марочного, коньяку потрібен виноград, що зростає у строго визначеній місцевості. Суворі вимоги і до виготовлення коньячних виноматеріалів.

Останніми роками коньячних спиртів на витримку закладали дуже мало. Доводиться закуповувати їх в інших країнах. Винороби розраховують і на допомогу держави. Але їй нині не до держзамовлень на коньячні виноматеріали і спирти. Не дуже раді вишуканим кримським напоям і у світі, де існує їх багаторічний запас і відповідні фірми прагнуть продати його якнайшвидше. Вони зацікавлені у тому, щоб кримське виноробство не стало на ноги ніколи. Тож і надалі західні фінансові організації боротимуться за те, щоб у нас росли ставки акцизного збору з алкогольних напоїв, збиваючи попит на них споживачів і відкриваючи дорогу закордонним товарам.

Тож поки що могутні коньячні ємкості в кримських підвалах відпочивають, а винороби сподіваються, що французькі саджанці відшкодують брак сировини і наповнять дубові бочки.

Але доки це станеться, ціни на кримські напої з сонячних грон зростатимуть, бо дефіцит виноматеріалів триває.

Через низькі врожаї винограду чимало виноробних підприємств півострова працювали на виноматеріалі минулих років усього на 7—10% своєї потужності.

Цього року господарства, що спеціалізуються на виноградарстві й виноробстві, знову зазнали колосальних збитків. Більшість виноградарських господарств ледве животіють, у боргах як у реп’яхах. Через негоду нинішній урожай втрачено в більшості господарств: з сорока підприємств «Кримрадгоспвинпрому» зможуть плідно працювати лише одиниці. Але для свого майбутнього готові віддати останню сорочку. Гра варта свічок: істотних втрат від примх природи допоможе уникнути крапельне зрошення. Хоча це дороге задоволення (потребує близько двох тисяч доларів на один гектар), та постійні сюрпризи погоди останніх років змушують енергійніше вводити саме таку систему, що теж вплине на вартість кримських вин.

На жаль, сьогодні витрати у виноградарів і садівників перекривають прибутки. Лише засоби захисту чого варті. Для збільшення молодих елітних площ потрібна і механізація. Наприклад, в Австралії на одній тисячі гектарів площі працює 80 виноградарів, а в Криму — тисяча.

А загалом, щоб закласти один гектар прогресивного виноградника, потрібно витратити в середньому майже шість тисяч доларів. Від посадки до плодоношення урожай з гектара винограду коштуватиме понад 30 тисяч гривень. Отже, ціна ста гектарів виноградника — 3,5 мільйона. При цьому перший урожай можна отримати через 3—5 років, а якісний і цінний виноматеріал — через 6—8. Це по кишені лише великим виноробним підприємствам і тим, кому пощастило з інвесторами. Життя змушує йти на ці витрати. Відкладати їх на потім не вдасться, бо, за підрахунками спеціалістів, якщо сьогодні не закладати зрошувані елітні виноградники, то вже через 6—8 років продукція більшості виноробних підприємств півострова стане неконкурентоспроможною.

За покликом Олександра Голубенка, який не втрачає надії на відновлення колишнього благополуччя галузі, його колеги зараз роблять усе, щоб відтворити плантації, де в найкоротші строки треба посадити мільйони саджанців. Кожен з них облитий парафіном, закупленим у Норвегії. Договори на придбання саджанців вже укладено з багатьма регіонами України. За підтримки Верховної Ради Криму допомогу у відновленні галузі надає уряд автономії.

А Олександр Голубенко заходився створювати на півострові департамент із садівництва, виноробства і виноградарства, який допоможе покласти край роздрібненості й корпоративності кримських виробників вина. Єдина узгоджена програма розвитку галузі на регіональному рівні консолідує зусилля в рамках спільної стратегічної концепції, посприяє створенню добірної сировинної бази, ремонту й сортооновленню насаджень, боротьбі з фальсифікацією і тіньовим бізнесом, збереженню високих стандартів якості, оподаткування, експорту, багатьох соціальних проблем, об’єднає зусилля професіоналів-садівників, виноградарів і виноробів. Вони вважають, що нинішні витрати окупляться сторицею, адже чим більше виростять ягід, тим більше буде вина. А чим краще його продадуть, тим більше акцизного збору отримає держава, яка, відтак, зможе виділити значніші кошти на відродження виноградників.

Крим же навіть за нинішніх негараздів — це більше третини виноробства України. Самою природою, історією, багатовіковим досвідом майстрів виготовлення вин він склався як компактний регіон високоякісного виноробства, здобутки якого має оцінити весь сучасний світ.

Крим.