Після завершення роботи над матеріалом про реакцію політиків на сенсаційне порушення суддею Апеляційного суду Києва Ю. Василенком кримінальної справи проти Президента Л. Кучми (див. попередній номер «ГУ»), ми отримали не зовсім зрозумілу інформацію. З неї виходило, що усі 33 заяви одного змісту за підписами п’яти відомих депутатів, адресовані кожному судді окремо, керівництво суду чомусь доручило розглянути лише Г. Балацькій, а та переадресувала їх до міськпрокуратури «за належністю».

Подальші інформації на цю тему засвідчували нечувану оперативність прокурорсько-судової системи. Незважаючи на відсутність Генпрокурора С. Піскуна, який у цей час у США прискорював розгляд справи П. Лазаренка, Генпрокуратура України напрочуд оперативно вивчила постанову судді Василенка про порушення справи проти Л. Кучми, дійшла висновку про необхідність складання касаційного подання і тут же, завіривши підписом заступника Генпрокурора В. Кудрявцева, направила до Верховного Суду України. А той, вивчивши подання не менш блискавично, скерував його до столичного Апеляційного суду для відповідного оформлення і передачі в касаційну інстанцію — назад до Верховного Суду.

Чому в. о. голови Апеляційного суду столиці Л. Глос передав депутатські заяви іншому судді уже після порушення справи за викладеними у заяві фактами чинним і повноважним суддею Ю. Василенком? Чому саме пані Балацькій? Лише під вечір з’явилося пояснення самого Л. Глоса. За словами в. о. голови суду, вибір судді був зумовлений тим, що Г. Балацька... була першою в алфавітному порядку серед 33 суддів.

Та далебі складніше виявилося пояснити, чому все-таки вирішили «ревізувати» уже готову і чинну постанову Ю. Василенка про порушення резонансної кримінальної справи? Леонід Глос стверджує (і на це вказує в поданні Генпрокуратура), що суддя Василенко прийняв рішення про порушення цієї справи за заявою, не зареєстрованою у встановленому порядку. Точніше, він так припускав (бо пояснень «винуватця» не дочекався), що Ю. Василенко мав два примірники заяви на своє ім’я від п`яти народних депутатів України про порушення кримінальної справи.

Не менше запитань і з приводу рішення судді Балацької про направлення матеріалів «за належністю» до міськпрокуратури. В. о. голови столичного суду, зіславшися на компетенцію Верховного Суду, відмовився коментувати для ЗМІ, яке з двох рішень його підлеглих — Г. Балацької чи Ю. Василенка — є «правильним чи неправильним». Сама суддя, як передає УНІАН, посилається на ст. 4 Кримінально-процесуального кодексу, відповідно до якої порушення кримінальної справи може здійснюватися суддею, прокурором, слідчим і органом дізнання в межах їх компетенції. А також на ст. 112 КПК України, яка дає їй підстави дійти висновку, що справи про більшість злочинів, зазначених у заяві народних депутатів, належать до компетенції прокуратури.

Натомість сам Юрій Василенко в інтерв’ю УНІАН заявляє: в. о. голови Апеляційного суду не мав права передавати на розгляд судді Г. Балацькій всі 33 заяви, що персонально надійшли суддям Апеляційного суду Києва від народних депутатів, а Г. Балацька не мала права брати ці документи на розгляд. Діючи таким чином, заявив Ю. Василенко, «Глос і Балацька зловжили своїм службовим становищем». Крім того, наголошує Ю. Василенко, передаючи документи до міськпрокуратури, його колега «не вказала, що потрібна перевірка, а лише повідомила, що суд не може приймати таких заяв, оскільки вони належать до компетенції прокуратури». А як же вимоги ст. 98 КПК України: «при наявності приводів і підстав прокурор, слідчий орган дізнання або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказати приводи і підстави про порушення кримінальної справи, статті кримінального законодавства, за ознаками яких порушується кримінальна справа»?

Ці та інші аргументи наводить і колишній генеральний прокурор України Віктор Шишкін, який планує звернутися до Вищої ради юстиції з вимогою розглянути факт «зухвалого ігнорування законодавства» керівництвом Апеляційного суду Києва.