Голові Верховної Ради України В. Литвину Відкритий лист з приводу визнання боротьби ОУН-УПА за свободу і незалежність України
Шановний Володимире Михайловичу!
Україна, як і кожна молода незалежна держава, сьогодні має чимало проблем, що потребують невідкладного розв’язання. Одна з них — визнання боротьби ОУН-УПА боротьбою за свободу і незалежність України.
Незаперечний той історичний факт, що народження незалежної України, яка одномоментно з’явилася на карті Європи і світу, було підготовлено всією довготривалою боротьбою багатьох поколінь нашого народу, його кращих синів і дочок. Серед знакових віх і подій цієї боротьби особливе місце посідають визвольні змагання, що їх вели ОУН-УПА за вільну, самостійну Україну. Загальновідомо, і це підтверджує великий масив документів, що зберігаються в архівах колишніх КПРС, КДБ і МВС СРСР, в архівах колишньої фашистської Німеччини, що вояки УПА і члени ОУН боролися за Українську соборну самостійну державу. Це був їхній святий ідеал, закріплений у «Присязі», яку давали вояки УПА, вступаючи в її лави. Вони клялися «боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську соборну державу. В цій боротьбі — сказано у «Присязі», — не пожалію ні крові, ні здоров’я».
У боротьбі за незалежну Україну вояки УПА і члени ОУН черпали свою силу, мужність і хоробрість. Зі словами на устах «Слава Україні!» вони безстрашно вмирали на полі борні, в катівнях гестапо, казематах КДБ, свято виконуючи клятву, яку вони дали.
Вояків УПА активно підтримувало населення регіонів, де вони діяли.
Невідомо, і, мабуть, ми ніколи не дізнаємося, скільки вояків УПА, членів ОУН і тих, хто підтримував їх або співчував їм, загинули на полі битви за незалежну Україну в роки другої світової війни, були замучені в катівнях НКВД, скільки їм повмирало від каторжної праці, голоду і холоду в засланні в Сибіру, на Колимі, Півночі Росії. Це сотні тисяч молодих, здорових, мужніх людей. З тих, хто пройшов пекло визвольної війни, вижив у віддалених таборах заслання і повернувся в рідну Україну, на сьогодні залишилося в живих десь 10 тисяч осіб. Усі вони люди літні, фізично знесилені, хворі, які доживають свій вік з єдиною думкою — ще за життя зняти з себе і зі своїх братів по боротьбі, яких немає в живих, ганебний ярлик «ворог українського народу», начеплений на них енкаведистами та більшовицькою пропагандою, а також почути від держави, за яку вони пролили ріки власної крові, що їх боротьба не була марною, вона дала бажані плоди — незалежна Україна стала реальністю.
Уся історична правда (незалежно від того, сприймає це дехто чи ні) полягає в тому, що без багаторічної цілеспрямованої діяльності ОУН, масового героїзму і жертовності вояків УПА, принесених на олтар незалежності України, не вдалося б безкровно і майже водночас здобути Україні свою державну самостійність і тріумфально закріпити її на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Цього може не розуміти лише той, хто не хоче цього розуміти. А тому здоровому глузду неможливо збагнути те, що незалежна Україна, яка ввійшла у дванадцятий рік своєї історії, досі не визнала борцями за цю незалежність своїх істинно героїчних борців — вояків УПА і членів ОУН.
Зволікання з розв’язанням цього питання не сприяє консолідації української нації, утвердженню злагоди в суспільстві.
Майже мільйонний загін ветеранів, пенсіонерів та інвалідів, що об’єдналися у Всеукраїнське об’єднання ветеранів (ВОВ), в яке входять і вояки УПА та члени ОУН, однозначно виступають за невідкладне розв’язання питання про ОУН-УПА. Ця позиція знайшла закріплення у «Зверненнях», прийнятих 23 обласними, Кримським республіканським, Київським і Севастопольським міськими відділеннями ВОВ. Ветерани Всеукраїнського об’єднання настійливо виступають:
— за визнання боротьби ОУН-УПА за свободу і незалежність України в час з вересня 1939 р. до середини 50-х років XX ст. на території України рухом опору правлячим режимам тодішнього СРСР і нацистської Німеччини;
— за визнання ветеранами руху опору тодішніх членів Організації українських націоналістів та вояків УПА і надання їм статусу учасників бойових дій;
— за поширення дії Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» на членів ОУН та вояків УПА, які в роки другої світової війни та до середини 50-х років XX ст. боролися з більшовицьким та фашистським режимами. Дія цього закону не повинна поширюватися на членів ОУН і вояків УПА, які в зазначений період відповідно до міжнародного права вчинили злочини проти людства.
Прийняття Верховною Радою Закону України «Про відновлення історичної справедливості щодо борців за свободу і незалежність Української держави» було б гідним внеском у процес державотворення, встановлення історичної справедливості.
Секретаріат Всеукраїнського об’єднання ветеранів.
