А син генерала мовчав...

— Я іронічно посміхався, бо... сумно. Добре, зібралися, святкуємо, але ж держава не визнає УПА. Вояки живуть, бідуючи. Суцільні злигодні. Є такі, що не мають чим за хату заплатити. Дехто й житла свого не має. І при цьому кричати «ура» владі? За що? Медалі мали б отримати всі вояки, не так їх багато зосталося. Ще живуть у Львові зв’язкові мого батька — Дарія Гусяк і Оля Ільків. До прикладу. Чоловік Олі загинув за Україну, двох дітей забрали в дитячий будинок, і вони там виховувалися під іншим прізвищем. Вона відсиділа п’ятнадцять років. Така героїчна і трагічна доля матері-жінки! Але її не згадали, медалі не вручили. А я вже півтора року відчуваю тиск сусіда: постійні скандали, погрози. У мене нерви — міцні, а от дружина —делікатна. Міліція відмовилася втручатися, політичні організації звернулися до прокуратури. Маю підстави думати, що цей чоловік «відпрацьовує», що це не звичайне побутове хамство. До речі, він робить це завжди хитро, без свідків...

— Був час, коли батько снився мені часто. Завжди молодим, усміхненим, але з цівкою крові на скроні. Востаннє приснився мені 1979 року, коли мене привезли з тюрми до Києва, до керівництва КДБ і запропонували розкаятися. Приснився в білій сорочці — уже без цівки крові. А я кладу йому голову на коліна, як мала дитина, і плачу. Він гладить мене по голові і каже: «Вже небагато залишилося». Прокинувшись, я відмовився від розмов на теми каяття, повернувся в тюрму. А через десять років повернувся сюди, до Львова. Для історії це справді недовго. Я маю карб на серці через те, що не вдається знайти місце поховання батька. Звертався багато разів до різних інституцій, але відповіді завжди однакові: немає жодних документів. Я не вірю в це. Горький колись сказав: «Это учреждение, обладающее удивительной памятью». Він, щоправда, писав те про царське «охранное отделение», але це саме можна сказати про наші спецслужби. Мають бути відповідні документи і в Москві, і в Києві. Хоч би що зробили з тілом головнокомандувача УПА, — закопували чи спалювали його, — хтось із виконавців мав написати рапорт, відзвітувати. І робили це скрупульозно. Кілька місяців тому в газеті «Дзеркало тижня» з’явився цікавий знімок мого батька, зроблений в Білогорщі, одразу після загибелі. Місцеві жителі — очевидці —розповідали мені, що батька фотографували, прикладали його тіло до стіни. На знімку видно слід пострілу у скроню. Унікальний знімок, хтось його дав газеті. Це зробили в СБУ. Якщо є знімок, отже, є й інші документи.

— Цей генофонд дуже зменшився, розпорошений, але це не означає, що його немає. Він є! Коли подивитися в історію, побачимо, що розпочинали рух завжди невеликі групи. Українська військова організація, до прикладу, налічувала у тридцятих роках вісімсот осіб, а напередодні війни було вже майже вісім тисяч. Але молоді треба чітко знати, в ім’я чого вона має ризикувати і навіть жертвувати своїм життям.

— У Львові живуть моя сестра Марія, її донька, онука. Вона ще працює у проектній організації, хоч і пенсійного віку. Я отримую пенсію — 87 гривень, ще місцева влада дає надбавку, але все це не покриває навіть комунальних витрат. Живу з дружиною Лесею і пасинком Юрком, який навчається в одинадцятому класі. Моя дружина приїхала з Німеччини, ми побралися 1996 року.

— Її батько відбув концтабір. Мама виїхала на Захід з маленькою донечкою Лесею. Минули роки, і Леся разом із сином залишила успішливу Німеччину, облаштоване тамтешнє життя і тепер має на кожному кроці купу клопотів. Це справді подвиг з її боку. Вона —унікальна жінка.

— Я вважаю своїм обов’язком бути там, щоб допомагати знедоленим, захищати їхні права. Намагаюся робити це і через фонд імені генерала Чупринки, який я очолюю. Щоправда, коштів цей фонд має обмаль. Водночас залишаюся в опозиції до обласної влади. Вважаю, що не можна лише Кучму звинувачувати в тім, що діється в державі. Місцеві посадники — то його руки, очі, вуха. Ось завалили цукровий завод у Красному. То не Кучма ж це зробив, а наші люди.

— Степан Хмара, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз...

— А в нього завжди був міцний український корінь, решта — напускне...

Львів.