Парламентська більшість — інструмент руйнації державності

Президент України Л. Кучма, його оточення, праві фракції постійно твердять про необхідність формування у Верховній Раді парламентської більшості. Навіть стверджують, що парламент взагалі не може працювати без її формування. Чи є під цим прагненням і бажанням Президента правові підстави? Почитаймо уважно Конституцію України, що регламентує це питання.

Найперше звернімо увагу на те, що в Конституції в кількох статтях ідеться про поняття «більшість», але ніде нема поняття «парламентська більшість». І це не випадково.

У ст. 81 записано: «Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України».

Ст. 84: «Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України».

Нарешті, ст. 91 прямо вказує: «Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією». Які це випадки?

Згідно зі статтею 83 позачергова сесія Верховної Ради України скликається Головою на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Ст. 87 дає право парламенту на пропозицію не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради.

Ст. 94 встановлює можливість подолання вето Президента Верховною Радою не менш як двома третинами голосів від її конституційного складу.

У цих статтях ідеться про кількісний склад голосів, необхідних для прийняття рішень Верховною Радою України. І скрізь відлік ведеться від конституційного складу Верховної Ради України. Це неспроста. Конституція розглядає парламент як єдиний орган законодавчої влади і жодної іншої більшості, крім технічної, для кількісного підрахунку голосів і прийняття рішень за більшістю від конституційного складу Верховної Ради не передбачає.

Слід зважати, що сучасний парламент — це загальнодержавний, представницький орган, головна функція якого в системі поділу влад полягає у здійсненні законодавчої влади. Сюди входить верховне розпорядження державною казною, тобто прийняття держбюджету і контроль за його виконанням, а також контроль за виконавчою владою. Парламент розглядається як виразник інтересів і волі народу, уповноважений приймати найавторитетніші управлінські рішення іменем народу.

Народ, як носій суверенітету, уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу, і для цього народ обирає до парламенту своїх представників-депутатів.

Отож воля парламенту і є воля народу. То як узгодити цю ідею з концепцією Президента Кучми та його оточення про необхідність створення в президентсько-парламентській республіці постійно діючої, організаційно оформленої, парламентської більшості? Адже в такому разі група депутатів (навіть якщо їх більше половини від конституційного складу Верховної Ради) фактично узурпує владу парламенту. Депутатів, котрі не входять до парламентської більшості, практично позбавлено можливості виражати і представляти волю народу через законодавчий процес. А як тоді бути зі ст. 6 Конституції України, де сказано, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. І органи цих влад здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Тут треба сконцентрувати увагу не тільки на поділі влади, а й на тому, що ця влада діє в установлених Конституцією межах. Творці більшості не подумали про те, що вони, руйнуючи ці межі, грубо порушують Конституцію України. Парламент як орган законодавчий і такий, що контролює виконавчу владу, перестає існувати. Функції парламенту бере на себе парламентська більшість з усіма наслідками, які звідси випливають.

Перший наслідок із цієї антиконституційної затії —узурпація парламентської влади групою депутатів-змовників. Створивши гільйотину для голосування, так звана «більшість» відтинає можливість впливати на прийняття законодавчих рішень інших депутатів. Практично зводиться до нуля значення парламентських дебатів і виступів, розгляд питань у комітетах і комісіях, якщо більшість голосуватиме за сигналом своїх вождів на чолі з Президентом.

Так звана «більшість» сформована не виборцями під час голосування, а самими депутатами за змовою або адміністративним примусом, але не з волі виборців. Отже, ця «більшість» легальна, але не легітимна.

Таким чином, організована Кучмою і Медведчуком «більшість» — обман виборців, підставлення, яке видають за законодавчий орган. А що це справді так, процитуємо окремі положення із заяви про створення більшості:

«... ця більшість візьме на себе відповідальність за законотворчу діяльність парламенту та утворення коаліційного уряду відповідно до пропозицій Президента щодо здійснення політичної реформи», «... парламентська більшість піде на перерозподіл комітетів та комісій. Це безпосередньо випливає з нашої позиції взяти на себе відповідальність та відповідає установленим нормам і правилам діяльності у парламенті». Зазвичай, прийшовши до влади, змовники оголошують про взяття на себе відповідальності за долю держави і народу. Ця самозвана більшість також оголошує, що бере на себе відповідальність за законотворчу діяльність парламенту. Але при цьому забуває зазирнути до Конституції, де в ст. 75 сказано: єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. А в ст. 5 прямо записано: «Ніхто не може узурпувати державну владу». Ініціатори створення більшості забувають, що відібрати у парламенту владу не можна жодним іншим шляхом, окрім державного перевороту чи нових виборів.

Другий наслідок з цієї антиконституційної затії зі створенням більшості — це руйнація парламенту як законодавчого органу, позбавлення його можливості використовувати принцип стримувань і противаг як спосіб реалізації положень Конституції України про поділ влади.

Річ у тім, що створена з ініціативи Президента та його оточення парламентська більшість у списковому складі 231 особа не має змоги прийняти зміни до Конституції, скасувати вето Президента на прийнятий закон, прийняти державну символіку. З формуванням більшості принцип стримувань і противаг у поділі влади перестає діяти. Парламент став неспроможний виконати свою конституційну роль як гілка влади. Отже, такий інститут української державності, як законодавчий орган — парламент паралізований у своїй діяльності. Це можна розглядати як державний злочин. І це потребує оцінки з боку Конституційного Суду та спеціального прокурорського розслідування.

Особливо слід звернути увагу на паралізацію можливості парламенту подолати вето Президента. Це означає, що практично зруйновано законодавчий процес. Оскільки більшість не здатна подолати вето Президента, то Президент може творити повну сваволю з чинним законодавством, що геть суперечить Конституції України.

Третім наслідком із цієї антиконституційної затії із створенням парламентської більшості є цілковита концентрація державної влади в руках однієї людини — Президента. Така тотальна концентрація влади в руках однієї особи іменується в конституційному праві як авторитарний режим або диктатура. Опозицію або прямо забороняють, або ставлять її в такі умови, що не дають змоги їй нормально функціонувати.

Публічна влада широко вдається до засобів придушення, адміністрування. Самоуправління, вибори та референдуми — усе під контролем влади. Формальним характером відрізняється і поділ влади, навіть якщо його і проголошено конституційно. Зважаючи, що диктаторів судить не тільки історія, не тільки засуджує і скидає народ, а й є можливість дати правову оцінку концентрації державної влади (в умовах конституційної вимоги поділу влади) в руках Президента — необхідно в порядку імпічменту провести розслідування порушення Конституції з боку Президента України.

Четвертим наслідком з цієї антиконституційної затії із створенням парламентської більшості є спроба Президента, всупереч Конституції України, перекласти відповідальність за формування уряду на так звану парламентську більшість. Згідно з п. 9 п. 10 ст. 106 Президент України призначає Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій. А згідно з ч. ІІ ст. 106 Конституції України Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам чи органам. То які правові конституційні підстави є для передавання парламентській більшості — частині парламенту — права формувати уряд, по суті, президентські повноваження?

Виходить, що Президент за вісім років свого правління зі своїми урядами розвалив промисловість, сільське господарство. Довів до злиденного існування держоргани, суди, міліцію, збройні сили, науку, освіту, культуру, охорону здоров’я та галузі народного господарства, населення довів до бідності та злиднів. А тепер Президент поступається парламентській більшості правом формування уряду, а водночас перекладає на парламент і всю відповідальність за повний розвал економіки України. За спробу передати свої повноваження всупереч Конституції Президент має нести юридичну відповідальність у порядку імпічменту. А якщо Президент не здатний чи не має змоги власними силами сформувати діловий якісний уряд України, то нехай іде у відставку, а не роздає президентські повноваження неконституційним об’єднанням депутатів-змовників.

П’ятим наслідком створення антиконституційної більшості є підрив авторитету парламенту як законодавчого органу. Спроби створити квазіпарламент в особі парламентської більшості породили в очах народу невіру в можливості існування державних демократичних інституцій на засадах законності та справедливості. Парламентська більшість розколола єдиний законодавчий орган на два ворожі табори, і замість творчої законодавчої роботи вони протистоять і протиборствують одне з одним. Усе це дає підставу вимагати розслідування з боку Конституційного Суду і парламенту дій Л. Кучми у зв’язку з порушенням Президентом України Конституції України. Звісно, у демократичної громадськості України не повинно бути ілюзій щодо Конституційного Суду. В Україні конституційна юстиція не виправдала сподівань народу і як незалежний орган не відбулася. Конституційний Суд перебуває під сильним впливом і навіть контролем адміністрації Президента. Нагадаємо читачам, що Конституційний Суд уже 2001 року розглядав питання про парламентську більшість. Проте, заслухавши впродовж трьох тижнів питання про неконституційність створення «більшості» та прийнятих нею рішень, раптом відмовив у провадженні у справі, а по суті припинив провадження, коли переконався, що «більшість» справді створено всупереч Конституції України і навіть усупереч рішенням самого Конституційного Суду.

У такий спосіб Конституційний Суд став на бік В. Медведчука, Л. Кравчука та Президента Л. Кучми, які ініціювали створення «більшості» в Українському домі. Тоді Конституційний Суд благословив згвалтування і Конституції, і теорії парламентаризму, і державного права, елементарних вимог парламентської пристойності, етики і культури. В залізному кулаці президентської влади більшість стала нерішучою та слухняною, забуваючи і про інтереси виборців, і про свої персональні обіцянки в округах, не помічаючи, як руйнується державна влада України, стискуючися до президентського авторитаризму і диктатури.

І прямий винуватець нинішньої авантюри із створенням парламентської більшості — Конституційний Суд, який відмовився розглядати саме поняття «парламентська більшість» стосовно Конституції України. Треба зрозуміти, що аж ніяк не всі поняття парламентаризму, які зустрічаються в західних та інших конституціях, використовуються в Конституції України. До таких понять належить і «конституційна більшість». Це поняття застосовне лише до парламентської або парламентсько-президентської республіки. В парламентській республіці народ формує не авантюрну, з ініціативи Президента та його оточення, а конституційно передбачену парламентську більшість, віддаючи перевагу на виборах тим чи тим політичним партіям.

У парламентській республіці парламент формує уряд і є політична відповідальність уряду перед парламентом, а не перед Президентом, як у Конституції України. А в нас Україна, згідно з Конституцією, президентсько-парламентська республіка, де уряд формує Президент і він відповідальний перед Президентом. Цю конституційну вимогу можна змінити, лише змінивши Конституцію України. Тож будь-які домовленості про парламентську більшість сьогодні, до зміни Конституції, — антиконституційна та антидержавна авантюра, що межує з державним злочином у формі змови з метою захоплення влади.

І люди, які організовують цю авантюру та беруть у ній участь, мають нести політичну та юридичну відповідальність за свої дії проти конституційного ладу України.

Посоромтеся, панове! Ви так довго кричали про республіку, про інтереси народу, демократію, законність і справедливість, а на перевірку піддалися на вмовляння, обіцянки та залякування очевидних авантюристів-тимчасовиків у політиці, стурбованих своєю особистою участю в найближчому майбутньому. Кожний народний депутат має негайно залишити більшість, вибачитися перед своїми виборцями за допущену помилку, за участь у руйнації української державності та конституційного ладу України. Згідно з Конституцією України в парламенті може бути тільки ситуативна більшість за конкретним законом.

Члени більшості! Ви записалися служити лукавому, а на виборах обіцяли служити НАРОДУ, БОГУ і ПРАВДІ! Час робити вибір, панове! Поки що вибір залежить від вас. Не ставайте інструментом у руках руйнівників державності України.