«Засуджено за відсутність наявності вини»

Є версія співробітників: полковника підставили, обмовивши, військовики, у яких виявилося рильце в пушку. Кузьмик того не заперечує.

— Ще коли був начальником служби пально-мастильних матеріалів (ПММ) управління тилу військ ППО у липні 1999 року я дізнався, що інспектор-ревізор майор Гаденко (прізвище змінене. — Авт.) вимагає 160 доларів за те, що не проводитиме перевірку на складах одного з батальйонів, — згадує Валентин Лукич. — Зустрівши якось у серпні вимагача, я відверто запитав, чи не збирається він шукати інше місце.

Того самого дня Кузьмика викликали «на килим» і попередили: не сунь свого носа в чужі справи. А на початку вересня з полковником зустрілася мати Гаденка, котра зажадала, щоб він «припинив збирати компромат на сина». Інакше буде погано йому і сім’ї. Підніму, мовляв, усіх друзів, до СБУ дійду. У свою чергу полковник попередив вимагача... Одне слово, наскочила коса на камінь. За словами Кузьмика, про це дізналися високі начальники, але не втрутилися. Навпаки, один із полковників (це він радив не встромляти носа) очолив «штаб гоніння».

Вони, стверджує Валентин Лукич, робили все, щоб вижити неугодного полковника з армії. А тут його несподівано для всіх призначають на посаду заступника начальника КРУ військ ППО. Уявляєте ситуацію?

— Мої недруги чудово розуміли, що, приступивши до обов’язків, я першу показову ревізію проведу в їхній частині, — упевнений полковник. — Тому начальник «штабу» почав комплектувати інспекцію, всупереч моїй волі, своїми людьми.

Кузьмик це терпіти не став і, як то кажуть, дав по руках, попередивши, що доповість командувачеві про всі неподобства. А доповідати, як на нього, було про що: на майора Гаденка скаржилися Кузьмику підлеглі зі Львова, Мукачевого, Василькова, Миколаєва. Сам «штабіст» протегував інспекторові й тим, хто ходив під чоботом вимагача.

Майорові Гаденку нічого не залишалося, як дотримати слова, даного матінкою: підключити знайомців з відповідних служб...

17 січня 2000 року на АЗС «Син-Тек» військові контррозвідники СБУ затримали в момент незаконного зливання палива з військового бензовоза начальника служби ПММ капітана Дмитра Смирнова і начальника складу ПММ старшого прапорщика Василя Бобка з військової частини А0799. Наступного дня за матеріалами оперативників було порушено кримінальну справу. А ще за тиждень до кримінальної відповідальності було притягнуто... полковника Кузьмика.

Злочинний задум затриманих, за версією слідчого, був такий. У Кузьмика «виник намір, використовуючи неповну видачу ПММ отримувачам.., які були на забезпеченні у в/ч А0799..., а також шляхом внесення фальшивих відомостей у документи на видачу і списання пального, створювати надлишки пального.., котрі ним потім привласнювалися б».

Одне слово, задумав полковник красти ПММ і втаємничив у свої плани Смирнова та його підлеглого Бобка. Ті, перебуваючи начебто у Кузьмика у службовій залежності (насправді у безпосередньому підпорядкуванні не перебували), погодилися на його пропозицію, тобто вступили у злочинну змову. За домовленістю, Кузьмик «поклав на себе обов’язки вимагати від отримувачів ПММ залишати частину палива на складі». Смирнову й Бобку належало нагромаджувати запаси, а потім реалізовувати їх на комерційній АЗС. Що, як стверджували, вони й робили, зливши в такий спосіб ПММ протягом вересня—грудня 1999 року на суму 53919 грн. 35 коп.

Згодом суд зменшив суму вкраденого до 29257 грн. 41 коп. І то була не лише арифметична помилка слідчих СБУ.

— Під час очної ставки зі «спільниками» було заявлено, що у листопаді 1999-го вони отримували від мене розпорядження недодавати пальне двом-трьом отримувачам, — розповідає Кузьмик. — Після того, як я довів, що у листопаді—грудні був у відрядженні, у протоколі очної ставки значно «потеплішало» — віддавав розпорядження я начебто у вересні.

А у вироку читаємо: «Восени 1999 року Кузьмик не раз казав йому (Смирнову. — Авт.), скільки пального мав залишити... конкретний отримувач».

Для суду немає, як бачимо, принципової різниці між поняттями «листопад» і «осінь». Аргумент у нього такий: після призначення Кузьмика на посаду заступника начальника КРУ в липні 1999-го він до 2000-го виконував за сумісництвом також обов’язки начальника служби ПММ, отже, керував Смирновим і Бобком. Підставою для зайняття цих двох високих крісел був, як стверджує слідство, наказ заступника командувача військ ППО.

— Наказати, вказати, дати розпорядження на суміщення двох посад ніхто не має права, — каже Валентин Лукич. — Я міг до призначення керівника служби ПММ допомагати співробітникам, але аж ніяк не виконувати обов’язки начальника.

Згідно зі ст. 164 Кримінального кодексу «Зайняття певної посади або доручення тимчасово виконувати службові обов’язки має бути оформлене наказом».

Є наказ? Нема його! Але суд, констатує Кузьмик, на це не звернув уваги.

До речі, протягом листопада—грудня Кузьмик не міг отримувати і гроші від реалізації пального —судом не встановлено, що Бобко або Смирнов їздили до міст перебування начальника у відрядженні для вручення йому «гонорару»...

Почну з «дрібного» факту. Суд урахував, що на одному з документів стоїть підпис Кузьмика, якого він не міг ставити, бо був у відпустці. Навіщо слідству знадобилося звинувачувати полковника в тому, чого він не чинив? А з якою метою «приписали» обвинуваченому і його так званим спільникам списання 891 кг мастила, якщо його, як твердить суд, було вивезено на тимчасове зберігання, а потім повернено до частини?! З обвинувачення внаслідок недоведеності вилучено ще три епізоди (?!). А за однією з інкримінованих статей третя влада визнала Смирнова і Бобка... невинуватими.

Отакі помилки слідства. Коментувати їх — не наше завдання. Постає питання: як обвинувальний висновок з такими проколами затвердила Генпрокуратура? Чому суд не повернув кримінальну справу на дорозслідування?

Хоч як парадоксально це звучить, але факт залишається фактом: прокурор, який брав участь у процесі, у своєму виступі визнав, що дії Кузьмика лише стали приводом до створення незаконних надлишків на складі. Які саме дії? Державний обвинувач цього не уточнив. Однак недвозначно заявив, що вважає за потрібне перекваліфікувати дії Кузьмика зі ст. 86-1 КК на п. «Б» ст. 254. І аргументовано пояснив таке «лояльне» ставлення до підсудного.

По-перше, участь полковника, на думку держобвинувача, за змовою у злочинних діях разом зі Смирновим і Бобком підтвердження не знайшла.

По-друге, не підтвердилася версія слідства про крадіжку мастила й підробку документів.

По-третє, не підтверджено факт отримання Кузьмиком грошей за реалізацію ПММ від Бобка...

Державний обвинувач з огляду на викладене просив відкласти виконання вироку стосовно Кузьмика і звільнити його з-під варти в залі суду...

Полковника засуджено за ст. 86-1, із застосуванням ст. 44, до двох років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму з повною конфіскацією майна, що належить йому особисто. Смирнова і Бобка засуджено на півтора року з такою само конфіскацією, хоча державний обвинувач просив призначити їм покарання у вигляді п’яти і шести років відповідно. Вони до Верховного Суду скарги, за нашою інформацією, не подавали. А Кузьмик, який не визнає себе винним, звернувся до вищої інстанції. Там відмовили у задоволенні скарги.

— Військова палата під головуванням Денисенка, так само як і суд Центрального регіону, не прийняли наших з адвокатом доказів, а саме: мої так звані спільники не перебували у службовій залежності від мене, а я не виконував обов’язків начальника служби ПММ, поєднуючи їх з іншою посадою. Цей факт не досліджено судом.

Постанова військової палати не зупинила полковника: він подав прохання про перегляд вироку і постанови у порядку виняткового провадження.

І отримав ще один відлуп: В. Денисенко відповів, що «підстав для перегляду судових рішень у справі не знайдено». Оскарження цього рішення, прийнятого, на думку Кузьмика, одноосібно, а отже, незаконно, поки що нічого не дало.

Надія у полковника і автора — на інші судові інстанції, котрі, уважно розглянувши ситуацію, все-таки побачать «відсутність наявності вини»...