Сьогодні майже всі розмови про українську медицину зводяться до її фінансування. Йдеться про якість медичних послуг чи про хабарництво серед людей у білих халатах, відповідь, що нібито проясняє і виправдовує ситуацію, одна — немає грошей. Чи то насправді їх немає, чи, може, просто їх не вміють доцільно використовувати? З цього приводу цікавим є дослідження стану фінансування медичної сфери на тлі загальноекономічного клімату в державі, здійснене колективом відомих вітчизняних медиків та вчених під назвою «Стратегічні напрями розвитку охорони здоров'я в Україні».
Витрати на охорону здоров'я за рахунок усіх джерел фінансування в 1996—2000 роках зростали нижчими темпами, ніж ВВП, стверджують автори «Стратегічних напрямів». Тому частка загальних витрат на медицину в структурі внутрішнього валового продукту зменшилася з 4,6% у 1996 році до 3,7% — у 2000-му.
Аналітики проводять паралель між рівнем життя населення країни та станом його здоров'я. Скорочення реальних грошових доходів більшості населення, його платоспроможності зумовило погіршення структури споживання. В сукупних витратах сімей найбільша частка припадає на харчування — 65%, на оплату послуг — 16,5% і лише 12% — на придбання непродовольчих товарів. За останні роки значно погіршилася й якість харчування. Порівняно з 1990 роком споживання на душу населення м'яса зменшилося на 52%, молока — на 44%, яєць — на 42%, рибних продуктів — на 59%.
Із погіршенням життя пов'язане зниження рівня самозбережної поведінки населення та піклування про своє здоров'я. За даними проведеного торік Держкомстатом дослідження про доступність для населення медичних послуг та лікарських препаратів, третина українських сімей, члени яких потребували медичної допомоги, не змогла задовольнити ці потреби. Основною причиною цього переважна більшість респондентів назвала занадто високу вартість ліків, виробів медичного призначення та послуг системи охорони здоров'я.
Ці дані свідчать, по-перше, про зменшення можливостей лікувальних закладів забезпечувати населення декларованою Конституцією безоплатною медичною допомогою. По-друге, про зростання вартості одиниці послуги та ліків. По-третє, про використання галуззю ринкових відносин, коли за умови неможливості отримання офіційної плати фактична оплата називається пожертвою. І по-четверте, про початок розвитку нової форми взаємовідносин населення, роботодавця та медичної установи — медичне страхування.
А поки що, на відміну від інших галузей народного господарства, охорона здоров'я України майже цілком залежить від державного бюджету. Розвиток і залучення інших джерел фінансування стримується і недостатнім зацікавленням приватного сектору, і негативним ставленням з боку державних органів управління МОЗ до підприємницької діяльності в медичній сфері в цілому.
Отже, медичний сервіс залишається надмірно регульованим з боку держави. Водночас так званий тіньовий сектор в охороні здоров'я породжує цілу низку небажаних наслідків: зростає корупція серед частини медпрацівників, а найбідніші верстви населення взагалі не можуть отримати належну медичну допомогу.
А державна медична система потерпає від хронічного браку коштів. Фінансування галузі послідовно знижується протягом семи останніх років. Бюджетні асигнування сьогодні покривають лише незначну частину від потреб, і ситуація постійно погіршується. Пацієнти платять за ліки і витратні матеріали, харчування, білизну, оплачують послуги молодшого медперсоналу. Поширені неофіційні платежі лікарю. Суми, що їх вимагають від хворих або їх родичів, є значними, і більшість громадян неспроможна їх сплачувати. З цього приводу Міністерство охорони здоров'я України пропонує зробити законною плату за надання медичних послуг. Медичне відомство готує зміни до законодавства, що регулює його діяльність, якими хоче ввести офіційні поняття «медична послуга» та «медична допомога». Це, за словами Міністра Віталія Москаленка, дасть змогу офіційно брати гроші за медичні послуги. Тобто те, що нині робить майже кожен пацієнт (неофіційне фінансування медичної галузі із власних інтересів) буде легітимним.