Вінниччину вже не називають «червоним поясом». Комуністична ідея поступилася місцем ідеї демократичній. Усупереч усім прогнозам, на останніх виборах до Верховної Ради майже третина (29,5%) виборців підтримала представників блоку партій «Наша Україна». Натомість у комуністів лише четвертий результат — 11,7%, це навіть менше, ніж у середньому по Україні (19,9%).

Ще одна несподіванка чекала на представників блоку пропрезидентських партій. Потужна агітаційно-пропагандистська робота, спрямована на підтримку їхніх кандидатів, не увінчалася успіхом: в активі блоку «За єдину Україну!» тільки 6,9% голосів. Значно більше мають соціалісти (21,4%) і блок Юлії Тимошенко (13,4%). Навіть комуністи обійшли тих, кого підтримувала влада.

В отриманих результатах політологи одразу побачили схожість між виборами до ВР і виборами Президента держави. Нинішній її керівник, нагадаю, не знайшов тоді належної підтримки в аграрному регіоні. Виборці віддали перевагу його основним опонентам — Симоненку й Морозу. Тенденція, що простежується протягом останніх років, очевидна: більшість електорату в аграрному регіоні, відмовившись від комуністичної ідеї, не стала на бік тих, хто нині при владі. За словами одного з політологів, це не поза, це — позиція, яку вінницький виборець обирає вдруге: спершу на виборах Президента, а тепер — народних депутатів. Нехтувати цією позицією не можна хоча б тому, що вона базується на конкретних результатах, отриманих за підсумками голосування, повторюю, на одних і на других виборах.

Червоний колір виходить із моди

Аналітики ніяк не збагнуть простої, як на перший погляд, речі. Якщо в області організація Народно-демократичної партії найчисленніша (її структури діють у всіх 27 районах і обласному центрі), якщо її вплив на розум і серця вінничан вважається домінуючим, чому тоді виборці, даруйте, спиною повернулися до тих, за кого їх найбільше агітували голосувати (НДП, нагадаю, є однією із структур блоку «За єдину Україну!»)?.. Кажуть, якби НДП на вибори йшла окремо, могла б сподіватися на значно кращий результат. А так... Найімовірнішою відповіддю на поставлені запитання може бути фраза, згадана вище: більшість електорату не стала на бік тих, хто нині при владі.

Кому ще, крім «Нашої України», довіряє електорат, більшу частину якого становлять виборці з сільської місцевості (таких 53 %)? Обласна організація Соцпартії за чисельністю рівно у три рази менша, ніж НДП. Але це не завадило їм утриматися на старих позиціях: як і на попередніх виборах, знову другий результат (21 %). Ще більше зміцніли осередки Аграрної партії і Партії Регіонів. Аграрії, щоправда, заробляють свої «бали» здебільшого участю у вирішенні справ, пов’язаних із земельною реформою. Це для них нині найголовніша політика. А ось «регіонали», у лавах яких десять тисяч партійців, схоже, пішли у «підпілля». Не можу пригадати бодай однієї їхньої значущої акції. Часта зміна керівництва в організації есдеків не додала їм авторитету. Принаймні у першу п’ятірку (за підсумками виборів до ВР) СДПУ(о) в області не потрапила.

Названі осередки серед 76 парторганізацій, зареєстрованих в області, мають найбільшу, порівняно з іншими, кількість партійців. Щоправда, свою активність зазвичай виявляють під час певних кампаній. Після чого її спалахи одразу згасають. Як це сталося, зокрема, після останніх виборів. На думку начальника управління внутрішньої політики облдержадміністрації Володимира Лазаренка, на теренах області нема жодної парторганізації, яка працювала б у класичному стилі, постійно, а не від виборів і до виборів. Створені осередки, продовжує співрозмовник, є не що інше, як механізм для обслуговування політичних кампаній. Кожен із них служить конкретним політичним групам чи кланам.

— Тому люди нині орієнтуються не на ідею, — продовжує В. Лазаренко, — а на конкретних політиків, які пропонують реальні шляхи розв’язання тих чи тих питань, і не на словах, а на ділі показують, як це треба робити.

Успіх «Нашої України» серед виборців області пов’язують значною мірою з діяльністю народного депутата Петра Порошенка. Конкретні справи, зроблені ним для вінничан, відомі кожному. Для формування авторитету Соцпартії багато зробив ще один народний депутат — Микола Мельник. Добрий господарник, тонкий психолог, знавець людських душ, він не один десяток років на прикладі свого господарства у селі Липівка Томашпільського району робив те, що не вдавалося іншим: ще до загальнодержавної аграрної реформи впроваджував нові форми організації праці, співпрацював з наукою, відповідно мав результати господарювання кращі, ніж у колег із інших господарств. Людей кличе до дії не тільки (а може, не стільки?) ідея, а й можливість її втілення й отримання позитивного результату. Схоже, авторитет обласного осередку Компартії України тому й похитнувся, що комуністи, як і раніше, віддають перевагу ідеї. Нею у наш час ситий не будеш.

«Ніколи мітингувати — треба буряки копати»

Зміна розстановки політичних сил у регіоні, хоч як це дивно звучить, не позначилася на активності вінничан. Навіть у гарячі дні, коли проходила акція «Повстань, Україно!», в регіоні панував спокій. Якщо 16 вересня на мітинги все-таки зібралося 17 тисяч осіб (дані управління внутрішньої політики облдержадміністрації), то 24 вересня ні в районах, ні в обласному центрі акція не знайшла своєї підтримки. Вочевидь маємо ще один парадокс: здавалося б, регіон, де пропрезидентські партії, як і сам Президент, не отримали належної підтримки, мав би бути на боці опозиції, так ні...

На думку політологів місцевого педагогічного університету, в цьому нема нічого дивного: селяни у всі часи сторонилися політики. Психологія селянина, за словами одного із політологів, залишається, як і раніше, неприступною фортецею. Власне, не політикою більше переймається пересічний представник «цукрового Донбасу». В нього інший клопіт: як звести кінці з кінцями, чим нагодувати сім’ю. Але й тут не обходиться без парадоксів, які, на мою думку, не могли не позначитися на зміні політичної ситуації.

Низька зарплата, малі доходи, мізерні, порівняно з іншими регіонами, видатки бюджетних призначень на одну людину — все це, за словами одного з місцевих керівників, є елементами депресивності нашого регіону.

Водночас область входить до першої п’ятірки регіонів, населення яких має найбільшу кількість грошових вкладів у банках.

Війна влади з кланами

Про те, що в регіоні «крутяться» великі гроші, можна здогадатися навіть з наявності дорогих іномарок на вулицях обласного центру, розкішних особняків на його околицях і в затишних місцях на березі Південного Бугу. Був час, коли заїжджі бізнесмени скаржилися, що в міських готелях важко забронювати місце для ночівлі. Вони зліталися сюди з усіх усюд — від Владикавказа до Прибалтики — як мухи на мед, коли діяла давальницька схема виробництва цукру і спирту. Не треба забувати, що на Вінниччині, як у жодній іншій області, велика кількість спиртових (14) і цукрових (38) заводів. Як стверджують обізнані люди, зазначена схема дала можливість декому заробити на спиртові й цукрі величезні капітали. Нині обидві галузі називають «лежачими». Такого інтересу, як колись, вони вже не становлять. Однак зароблені раніше гроші працюють.

Тим часом дедалі більше підприємців, як то кажуть, рвуться до влади. Таких немало серед депутатів міської і обласної ради. Маючи кошти, вони воліють мати ще й «портфелі»: за таких умов легше розвивати власний бізнес.

Вінниця місто невелике — одне одного знають не тільки в обличчя. Але й тут чималі гроші ховаються в «тіні». Недавно обраний міський голова обласного центру Олександр Домбровський вирішив перевірити, як використовується комунальна власність. Протягом одинадцяти років, з’ясовується, не було проведено жодної(!) ревізії комунального майна, жодного звіту перед громадою про його використання. Тим часом, як показали перші перевірки, воно або розпродане за копійки, або передане в оренду за смішними цінами (за багатоповерхове приміщення будинку побуту на центральній вулиці міста, для прикладу, бюджету мало б перепадати щомісяця аж... 95 грн. Однак навіть ця сума не сплачується уже протягом восьми років). При цьому документи оформлені так «грамотно», що й комар носа не підточить. Міська влада почала судитися за власне майно, зиск з якого мають одиниці, а потерпають тисячі. «Я, як законно обраний міський голова, — сказав на прес-конференції перед журналістами Олександр Домбровський, — звертаюся до прокуратури, міліції та податкової інспекції з проханням: «Будь ласка, захистіть владу, захистіть інтереси вінничан, допоможіть виграти суди».

Переділ власності і сфер впливу легко не дається. Перед ким і чим завинив відомий у місті підприємець, депутат міськради Віктор Кішек, якого було зухвало розстріляно біля офісу в самому центрі міста? «Це були постріли у владу», — так відреагував на це жахливе вбивство міський голова Олександр Домбровський.

Невдовзі ще одна звістка облетіла місто: з ножовими пораненнями до лікарні доставлено підприємця Щетиніна. Вінничани не забули випадку з колишнім міським головою Дмитром Дворкісом, якого було поранено пострілами з автомата. І все це, повторюю, відбувається в невеликому місті...

Радіо мовчить — чиновник говорить

Вінницька область чи не єдина в державі, де дротове радіо замінено на ефірне. Згадкою про колишню систему радіозв’язку залишилися хіба що гучномовці в оселях. Дроти, про це вже писала наша газета, зруйнувала зимова стихія. Відновлювати їх виявилося дорожче, ніж упровадити новий вид зв’язку — передачу сигналу через ефір. А щоб приймати його, у квартирі повинен бути приймач. Саме це нескладне диво техніки стало каменем спотикання у новій справі.

— Слухачів, котрі десятки років користувалися дротовим радіо, — каже генеральний директор ВАТ «Вінницятелеком» Віктор Яблонський, — надзвичайно важко переконати у більшій ефективності новинки. Не допомагають навіть аргументи, що такий зв’язок дедалі більше застосовують у світі. Але вороття назад нема. Якби ми й хотіли це зробити, де взяти кошти?

У слухачів теж не вистачає коштів для придбання приймачів. Якщо волієте комусь з вінничан зробити подарунок, кращого, ніж радіоприймач, годі шукати. Зв’язківці свою справу зробили: встановлені радіоретранслятори для передачі сигналу, забезпечують можливість приймати передачі з ефіру в усіх районах області. Проте у більшості осель радіо мовчить. У найгіршій ситуації опинилися малозабезпечені сім’ї, ветерани, для декого з них радіо було чи не єдиним «вікном» у світ.

До розв’язання проблеми, було, долучилася влада. Віднайшли трохи коштів, на які придбали невелику кількість «балакаючих» приладів. Їх вручали врочисто. Ті, кому не дістався подарунок, почали ображатися. І тоді представники влади пообіцяли, що зроблять такі безкоштовні подарунки кожному ветерану. З цією метою на вінницькому заводі «Маяк» налагодили виробництво простих радіоприймачів. Сподівалися, що новинка буде недорогою. Але не так сталося. Тому поки що замість радіо доводиться говорити... чиновникам.

— Щоб заповнити інформаційний вакуум, спричинений відсутністю радіозв’язку, — каже начальника управління внутрішньої політики облдержадміністрації В. Лазаренко, — в області запроваджено єдині дні інформування населення. Для розмови добираємо найактуальніші теми. У жовтні, наприклад, одна з них буде присвячена черговій річниці визволення України від фашистських загарбників.

У такі дні в сільські населені пункти, як уточнив співрозмовник, виїжджає весь персонал держслужбовців. Крім того, що вони мають надати інформацію на плановану тему, перед ними стоїть ще одне завдання — провести прийом громадян. Порушені під час таких зустрічей питання узагальнюються, передаються до відповідних служб для виконання.

Вінницька область.