Не секрет, що ефективно захищати громадян від правопорушників міліція спроможна лише за умов належного фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Проте нині в українських правоохоронців з цим чимало проблем. Вони були, є, і, схоже, будуть. Адже проект держбюджету на наступний рік передбачає для утримання системи МВС лише 24 відсотки від потреби.

У такому разі борців зі злочинністю буде забезпечено медикаментами лише на 34,2 відсотка, харчовими продуктами — на 22,4, речовим майном — 9 відсотків. На утримання транспорту піде трохи більше двох відсотків від потреби, відрядження — 15,1, техніки та озброєння — 1,2, оплату послуг зв’язку та комунальних — 57,9 та 76,7 відсотка відповідно.

І це при тому, що умови, в яких працюють люди, аж ніяк не назвеш райськими. Так, лише за дев’ять місяців цього року до працівників МВС надійшло майже півтора мільйона повідомлень та іншої інформації про злочини та правопорушення. В які ще установи, органи влади звертається така кількість громадян? І це, не беручи до уваги щоденної копіткої роботи інспекторів у справах неповнолітніх у школах, працівників паспортних служб, державтоінспекції тощо. Нескладні підрахунки свідчать, що протягом року до працівників органів внутрішніх справ звертається кожна друга доросла людина в країні!

А тим часом значно бракує кадрів. Приміром, цього року з 800 випускників вузів системи МВС, які планували працювати слідчими, 50 звільнилися з органів внутрішніх справ уже через місяць. Надто велика різниця виявилася між мріями майбутніх захисників правопорядку та реальним життям.

З огляду на це неприємно читати деякі публікації, зокрема в інтернет-виданнях, про «щасливе життя» правоохоронців. Скажімо, одне з них повідомляє: «Найкраще у цьому бюджетному році живеться на Черкащині міліції, СБУ...». Начебто їм виділили гроші, відірвавши від медицини, освіти, соціального захисту...

Якщо міліція так добре фінансується, чого ж тоді не вистачає форменого одягу? Чому бракує коштів на проведення повноцінної бойової підготовки? Чому правоохоронців забезпечено транспортом лише на 30 відсотків? Чому на квартирному обліку досі перебуває понад 25 тисяч сімей співробітників?

Чому покінчив життя самогубством 39-річний капітан міліції Віктор Білик, слідчий Подільського РУ ГУМВС України в Києві, батько двох дітей, який прослужив в органах внутрішніх справ майже 20 років? Відповідь у залишеній ним передсмертній записці: «Я втомився жити і тому йду з життя добровільно. На даний час у мене немає сил нормально виконувати свої службові обов’язки на заробітну плату, яку я отримую (в середньому 350 гривень на місяць. — Авт.), я з великими труднощами утримую свою сім’ю. Я не можу допомогти своїм батькам пенсіонерам, які заслуговують на допомогу. Я не бачу ніякої перспективи в подальшому: заробітну плату збираються підвищити на 60 гривень, а ціни зросли вдвічі. Мені соромно перед сім’єю, батьками, що я не можу заробити на нормальне життя. Красти, грабувати чи випускати за хабарі злочинців я не звик і не можу цього робити. Іншого виходу в мене не залишилось...».

Ця надзвичайна подія сталася рік тому. З того часу матеріальне становище працівників органів внутрішніх справ на краще не змінилося...

Які ще аргументи потрібно навести, щоб розплющити очі на очевидне тим, хто побоюється належного фінансування правоохоронців? Щоб вони побачили, що за роки незалежності, захищаючи мир та спокій наших громадян, загинуло майже 800 міліціонерів та п’ять тисяч було поранено? Що серед працівників органів внутрішніх справ у півтора-два рази частіше, ніж серед чоловіків працездатного віку, поширені хвороби органів дихання, травлення, сечостатевої, кістково-м’язової, нервової систем. Високий рівень захворюваності з тимчасовою втратою працездатності можна порівняти з рівнем захворюваності металургів, шахтарів та будівельників. Починаючи з 1995 року, зростає кількість атестованих працівників, які стають інвалідами. 90 відсотків співробітників системи МВС виходять на пенсію за станом здоров’я. На диспансерному обліку в медичних закладах перебуває майже 30 тисяч тяжкохворих «чорнобильців» та осіб, захворювання яких пов’язані зі службою. При цьому через брак коштів вони не отримують належної допомоги.

Нині багато хто обвинувачує міліціонерів мало не в усіх гріхах. І правопорушення скоюють, і злочини теж... Заперечувати окремі факти не буду. Скажу лише, що вони стають відомі громадськості саме через принципову позицію Міністерства внутрішніх справ. Адже передусім ми зацікавлені в самоочищенні правоохоронних лав. Заради справедливості зазначу, що в так званих «гучних» справах про міліцейських «перевертнів» ідеться здебільшого про вже колишніх працівників органів внутрішніх справ. Про тих, хто раніше був звільнений через порушення або залишили службу за власним бажанням.

То невже навіть після цього міліція повинна відповідати за них?

І тут постає закономірне запитання: в яких ще сферах, окрім правоохоронної, можуть застосувати свої знання, форми і методи оперативно-розшукової роботи колишні працівники міліції, молоді ще люди, сповнені сил, енергії та сподівань на пристойну оплату праці? Напевно, на державному рівні слід розв’язувати проблему працевлаштування. Якщо за це не візьметься держава, то ініціативу перехоплять кримінальні структури, де попит на фахівців великий.

Але про яку турботу про колишніх працівників може йти мова, якщо бракує коштів для нормальної оплати праці нинішніх захисників правопорядку.

Люди, які ведуть боротьбу з криміналом, мають відчувати належну підтримку з боку Верховної Ради України. Саме тому МВС і звертається до народних депутатів з проханням підтримати наші пропозиції і врахувати їх під час формування проекту держбюджету України на наступний рік.

Петро КОЛЯДА, заступник державного секретаря, начальник Головного слідчого управління МВС України, генерал-полковник міліції.