На міліцію не скаржиться хіба що лінивий. І, слід визнати, для цього є чимало підстав. Та я ніколи не думав, що силовики можуть оголосити тривалу війну колезі, звільненому з органів внутрішніх справ за власним бажанням. «Стріляють» по майорові Підгайному крупнокаліберними відписками і приниженням уже майже три роки.

А наругу Петро Теодорович терпить через небажання догоджати начальству.

«Треба було не сперечатися... і віддавати матеріали, які здебільшого забирали «для прийняття рішення» і мені не повертали», — пише в листі до редакції колишній правозахисник, який нині просить захисту в «Голосі України». А ще в суді. А ще у міністра Юрія Смирнова, до якого звертався, як і до попередника, з проханням закопати сокиру війни.

Петро Підгайний наводить надто вибухонебезпечні дані про його стосунки з корумпованими, на його думку, чиновниками в погонах, тому оприлюднювати їх ризиковано. Міністр, якщо звернення майора дійшло до нього, мав зацікавитися ім’ярек, який, «воюючи» із злочинцями, «купив собі п’ять(!) іномарок з державними номерами такими і такими; забезпечив начальника такого-то продуктами і побутовою технікою; будує дачі та квартири».

Авторові не відомо, яких заходів вжив міністр щодо тих, хто сприяв, за твердженням Підгайного, контрабанді та іншим правопорушенням. Знаю одне: Підгайному не подано руки допомоги. Він майже два роки оббиває пороги судів, а до того «докучав» своїми скаргами генералам міліції і навіть самому Президентові. Та й він, головний командувач, не припинив «наступу» на «ворога» відомства. Звернення міліцейського майора адміністрація глави держави надіслала тим, на кого Підгайний скаржився. В МВС відповіли: Петро Теодоровичу, ви не праві! Було це у березні цього року. А кількома днями пізніше Леонід Данилович на черговій нараді з питань захисту внутрішнього ринку і втрат бюджету заявив, що через контрабандистів державна казна не отримала тільки торік понад два мільярди(!) гривень.

Отака «неправда» Підгайного, який з тією контрабандою боровся, а хтось використовував його старання в своїх інтересах. А коли майор почав ставити надто конкретні запитання щодо «прийнятих рішень», його «підштовхнули» до звільнення. Не відчувши підтримки начальства, він написав рапорт.

Нинішні генерали пам’ятають, як важко було ще 15 років тому звільнитися з органів за власним бажанням. Причина мала бути архіповажна. Підгайному достатньо було зазначити в рапорті «у зв’язку з сімейними обставинами», щоб опинитися в цивільних.

— Зі мною ніхто жодної співбесіди не проводив, — згадує майор, — але комусь припала до вподоби версія, що звільнився я «через низьку оплату». Хоча за роки служби я жодного разу не обмовився про гроші.

Наказ про звільнення було підписано, а повідомили офіцера про це тільки через тиждень, коли вручили обхідний лист (6.06.2000 р.). Цього самого дня Підгайний попросив у відділі кадрів МВС віддати йому трудову книжку, військовий квиток, виписку з послужного списку та документ на повний розрахунок. 35-річний фахівець (за плечима майже 14 років сумлінної служби, міліцейська академія) поставив хрест на офіцерській кар’єрі, але не збирався байдики бити. Якомога швидше він хотів влаштуватися на нову роботу, бо був основним годувальником у сім’ї. Та йому почали ставити підніжки.

Трудову книжку Петро отримав лише 24.01.01 р.(!) Через два місяці йому видали військовий квиток.

— Та до сьогоднішнього дня я не отримав від рідного відомства зарплати, розрахункових, пайкових та інших коштів, виписки із послужного списку, — стверджує Підгайний. — А без виписки влаштуватися на постійну роботу не можу.

Не повірив я, чесно скажу, вухам своїм. Надіслав відповідний запит у міністерство: чи справді так? Звідти за тиждень читав листа першого заступника державного секретаря МВС Михайла Корнієнка: «Включно по травень 2000 року ним (Підгайним. — Авт.) у повному обсязі отримано зарплату, пайкове забезпечення, про що у відповідних документах є... підпис».

Ну, Підгайний, стривайте! Тінь наводите? Авторитетних генералів виправдовуватися примушуєте? Вам, як стверджують у міністерстві, не раз письмово пропонували завітати до люб’язних працівників відділу кадрів і отримати трудову книжку і військовий квиток. А ви...

Редакція надсилає нового листа, вже за підписом головного редактора: шановний міністре, розставте крапки над «і».

Той же пан Корнієнко майже дослівно повторив попередню свою відповідь. А ще, певне, для особливо «непонятливых» повідомив: «Надання витягу з послужного списку при звільненні працівника чинним законодавством не передбачено, однак, зважаючи на прохання Підгайного П. Т., витяг... йому надіслано поштою».

— Отримували, Петре, той злощасний витяг?

— Ні. Як не отримував і листи-запрошення щодо трудової книжки і військового квитка, — відповідає і підтверджує слова довідкою з пошти.

Хтось заводить рака за камінь. Пан Корнієнко — редакцію? Підлеглі — пана Корнієнка? Чи пан Підгайний щось не так зрозумів?

...Автор завершував підготовку цього матеріалу, коли надійшов лист з МВС. У ньому йшлося про те, що колишній працівник органів внутрішніх справ Ю. Мухамедов із Запоріжжя (він звертався до «Голосу України») повністю отримав заборгованість із «грошового утримання та інші виплати...»

Нарешті було виконано рішення суду про стягнення з обласного управління МВС на користь Мухамедова кругленької суми. А це означає, що киянин Петро Підгайний не перший (і не останній?) воїн на відомчому полі. На полі, де часом не захищають права не лише співгромадян, а й колег.

Добре, що хтось колись судову владу започаткував... Тепер Підгайний знає, які пороги оббивати, захищаючи свої права та інтереси...