Анжеліка де Сансе де Монтелу, графиня де Пейрак, маркіза дю Плессі де Белльєр. Певна, ви знайомі з цією дамою. Адже ви, напевне, читали хоч один із безлічі романів, де описано її пригоди при дворах монархів, у володіннях східних султанів, у паризьких салонах. На екрані її образ втілила блискуча Мішель Мерсьє. Звичайно, це вона, «маркіза ангелів», «мушкетер у спідниці»!
Чому ми раптом пригадали прекрасну Анжеліку?
Бо, на превеликий мій подив, виявилося, що вона певним чином пов’язана з Одесою. Пов’язана через своїх «батьків», авторів славнозвісної серії бестселерів, виданих у більш як півсотні країн. Анжеліку вигадали Анн і Серж Голони. Нащадки Сержа живуть і нині. Його двоюрідний племінник Олексій Вікторович Калинець-Брюханов (літературний псевдонім — Алекс Голон) відтворив генеалогічне дерево свого роду. В кількох альбомах якнайретельніше добрано оригінали і копії старовинних дипломів і грамот, документи з архівів різних країн, листи, фотографії — свідчення його родоводу по материнській і батьківській лініях.
Я знайомилася з ними і дивувалася: історія роду сама нагадує історичний роман, гостросюжетний детектив, романтичну «лав сторі», повість про кола гулагівського пекла.
Ось ця напрочуд цікава історія у викладі Олексія Вікторовича.
Серж Голон — псевдонім російського емігранта Сергія Голуб’ятникова. Під час зйомок фільму за його романами він дав інтерв’ю кільком виданням, де назвав справжнє ім’я й зізнався, що його батько був білогвардійський офіцер. Ці відомості дійшли до одеських Голуб’ятникових. Вони розпочали пошуки...
В архівах, у друкованих виданнях збереглися деякі відомості про Михайла Олексійовича Голуб’ятникова, офіцера, що воював в арміях Колчака, Врангеля і нагороджений золотим орденом Святого Миколая та іншими нагородами білого руху. Він був філософ, математик, знав три мови, писав вірші. До революції мешкав у Санкт-Петербурзі, викладав. Збереглися документальні свідчення про те, що він мав родину — дружину і сина Сергія. 1920 року, під час визволення Новоросійська від денікінців частинами Червоної армії, коли почалася втеча дворян із Росії, дружина із сином (йому тоді було років 12—13, не більше) залишили країну. А Михайло —ні. Чому? Важко сказати. Найімовірніше тому, що під його опікою залишалися молодші сестри — Єлизавета і Любов. Михайло перейшов на бік Червоної армії, служив навіть у НКВС, а 1937 року був репресований і розстріляний.
А доля його дружини і сина Сергія така сама, як у тисяч біженців, що переправилися з Росії Чорним морем до Туреччини. Ситуацію цю описав Михайло Булгаков у п’єсі «Біг». Стамбул, країни Близького Сходу, Алжир. Там Сергій, щоб вижити, вступив до Іноземного легіону. Метою його мандрів була Франція, бо там були залишки родового гнізда його вельми збіднілого діда по материнській лінії маркіза де Салліас. Оселившись на батьківщині своїх предків, Серж видав «Нотатки легіонера». Слави ця книга йому не принесла, але допомогла увійти в літературні кола. Він познайомився з журналісткою з Тулона на ймення Анн. Вона справила на молодого літератора врраження енциклопедичними знаннями в галузі історії, а надто історії Франції. Либонь, на цьому грунті й зійшлися Серж і Анн. Так явилися літературному світові співавтори, що мали спільне прізвище — Голон. Щодо його походження в російському роду також є думка: «ГОЛ-он» — це від «ГОЛ-уб’ятников».
У подружжя авторів існував розподіл обов’язків. Анн добувала з глибин французької, і не тільки, історії деталі побуту королівського двору і простолюду. Вона, звичайно, привносила й національний колорит. Серж хвацько закручував сюжетні лінії, де справжні й вигадані дійові особи чинили подвиги й скоювали злочини, подорожували світом, являли взірці куртуазного кохання.
Інтелігентна публіка ставиться до романів про Анжеліку іронічно: легке чтиво, не більше. Та все одно, коли в нас у роки перебудови почали видавати роман за романом, ними зачитувалися мільйони. За популярністю з латиноамериканськими серіалами можуть посперечатися й фільми «Анжеліка і король», «Анжеліка — маркіза ангелів». З’явилася безліч підробок і підпільних перекладів романів. Що ж, це також свідчення всенародної любові до маркізи дю Плессі де Белльєр.
Чи випадково співавтори дали своїй героїні ймення Анжеліка?
Здається, ні. Але, щоб переконатися в тому, треба хоча б коротко розповісти історію двох родів —російського, Голуб’ятникових, і французького, Салліас де Турнемір.
Вважають, що родовід Голуб’ятникових ведеться з XVІІІ століття — від Олексія Петровича Голуб’ятникова, багатого промисловця і купця, який отримав вільну від власного батька, графа Петра Борисовича Шереметєва, чиїм незаконнонародженим сином був. Єліазар, його онук, успадкував сімейні капітали і придбав особисте дворянство.
Для нас важливий момент знайомства Єліазара у Франції з чарівною дочкою збіднілих аристократів. Єліазар Голуб’ятников і Ельза-Тереза-Ангеліка, графиня Салліас де Турнемір, покохали одне одного. Дуже знаменно, що і в роду Салліасів, і в роду Голуб’ятникових була схильність до літературної творчості. Дядько Ельзи-Терези-Ангеліки був чоловіком російської письменниці Євгенії Тур (Єлізавети Сухово-Кобиліної). Родина жила в Росії. Їхній син Євген став згодом вельми відомим автором історичних романів другої половини XІX століття. Видано зібрання творів графа Євгена Салліаса у 33 томах! Його називали улюбленцем читацької публіки, найпопулярнішим автором. Тож автор «Анжеліки» самим народженням (нащадок французьких аристократів і російських письменників) був підготовлений до написання історичних романів.
Отже, Ельза-Тереза-Ангеліка. Дівчина приємної зовнішності так привернула увагу уславленого французького художника Сезанна, що 1880 року він зробив серію її портретів. Обрусівши, маркіза почала зватися Єлізаветою Дмитрівною, а нащадки зусиллями її батька і міністерства закордонних справ Франції — Салліас-Голуб’ятниковими. То, може, ім’я й зовнішність прабабусі дали поштовх уяві Сержа Голона?
Тепер повернімося до батька Сергія. Михайло Голуб’ятников після від’їзду своєї першої сім’ї у тридцяті роки одружився знову. 1933 року в Михайла та Ольги народилася дочка Рогніда. Отже, вона — зведена сестра Сержа Голона).
Я розмовляла із самою графинею Рогнідою Михайлівною Салліас-Голуб’ятниковою, за чоловіком — Вовчук. Мешкає вона в Новоросійську, кілька днів гостювала у родичів в Одесі. Рогніда Михайлівна неквапливо розповіла історію своєї родини:
— Після смерті 1937 року батька мати так і не змогла отямитися і невдовзі померла. Мене виховувала тітка. Вона боялася говорити про батька, який був «ворогом народу». Чи розповідав батько мамі й тітоньці про свою першу сім’ю, не знаю. Були в мене родичі в Одесі, зокрема молодша сестра батька Єлизавета Олексіївна, але оскільки вони також постраждали від сталінських репресій, то навчилася мовчати.
Я закінчила будівельний інститут. Усе життя до пенсії працювала в будівельних організаціях міста. Звісно, коли почали з’являтися романи про Анжеліку, я їх залюбки читала, дивилася фільми.
— Яким чином дізналися про те, що ви родичка Сержа Голона?
— Це сталося кілька років тому. Ретельно зайнявшися з’ясуванням подробиць біографії свого батька, я дізналася, що якби не революція, то могла б бути дуже багатою, бо Голуб’ятникови мали в Тульській губернії п’ять маєтків. Один із них — село Тепле, де поховані дідусь Олексій і бабуся Марія (Марія Семенівна Раєвська зі славетного роду декабристів і генералів).
А взагалі архівний пошук розпочав мій чоловік, який знайшов важливі відомості про Михайла Олексійовича та його першу сім’ю, котра мешкала в Новоросійську Чорноморської губернії.
— Чи та звістка змінила щось у вашому житті?
— Зовні — ні, просто цікаво. Коли я показую портрет моєї прабабусі Ангеліки, кажуть, що між нею і мною безперечна схожість. Звичайно, ми почали купувати книги і касети про Анжеліку. У нас дорослі діти, троє онуків. Один із них — Роман пише вірші. Може, це фамільне?
— Ви намагалися розшукувати своїх французьких родичів?
— Сергій помер 1972 року (на жаль, його фотографії немає в жодній книзі). Судячи з публікацій, дітей з Анн вони не мали. Тож ми й не намагалися писати до Франції. Але за якимись старими публікаціями в «Московском комсомольце», «Мире новостей» та інших виданнях про родовід Сержа Голона дізналися на телебаченні. Ним зацікавилася передача «Жди меня». Оце тепер я в Одесі проїздом із Москви. Мене знімали в різних інтер’єрах, костюмах. Казали, відзнятий матеріал якось буде використано. Поки що нічого більше мені не відомо.
...Одеська родичка Єлизавета — одна з тих сестер, заради яких Михайло 1920 року залишився на батьківщині. Вонна одна з перших жінок, висланих на Колиму. Єлизавета Олексіївна прожила довге життя. Лікар за освітою, вона була репресована. Після таборів, висилки до Казахстану і «справи лікарів» Єлизавета Олексіївна нарешті змогла возз’єднатися з сім’єю. В Одесі чоловік Єлизавети спочатку завідував кафедрою, а згодом навіть був деканом фізичного факультету Одеського державного університету імені І. Мечникова. Подружжя Брюханових придбало дачу на Французькому бульварі. Їхня дочка, також фізик, працювала в різних містах, а онук Олексій кращі роки свого дитинства і юності прожив у її батьків. Нині Олексієві Вікторовичу Калинець-Брюханову 41 рік, він пішов стопами діда і матері, працює на стику фізики і медицини.
І знову наш сюжет робить цікавий поворот. Те, що Салліас-Голуб’ятникови мали схильність до літературної праці, яскраво проявилося в Олексія Вікторовича. Як? Просто, як у детективному романі. Коли почав виходити серіал про Анжеліку, то так захопив юнака, що він (іще не здогадуючись про рідню) написав роман «Анжелика в России» і поставив на рyкопиcі псевдонім «Алекс Голон». Потім з’явилися «Анжелика при дворе», «L’amour у роcсийского трона». У Москві романи збиралися видати і навіть екранізувати, та після 1991 року проект лопнув, рукопис було видано «Эко-банком» під псевдонімом, знову-таки, Анн і Серж Голон. Лише через кілька років Олексієві Вікторовичу вдалося відновити свої авторські права на книгу «Анжелика в России», котра вийшла друком.
Видавець Людмила Капішевська знає Калинець-Брюханова багато років. Вона надрукувала «Анжелику» в сибірському літературно-художньому часописі «Полярная звезда» (1992, № 4 і 5). Цікаво, що це вдвічі підняло тираж! Отже, продовження романів, написане двоюрідним племінником Алексом Голоном, було не менш захопливим, аніж книжки Сержа.
— Романи Олексія про Анжеліку, — каже Людмила Анатоліївна, — це його романтична юність. Потім була трилогія «Вечные странники», як на мене, надзвичайно цікава соціальна фантастика у дусі Стругацьких. Є в нього теософська, але теж дуже захопливо написана праця «Кончина века». Шкода, але поки що немає видавця та інвестора, який «розкрутив» би цього талановитого автора.
Отака історія. Тепер, беручи до рук том «Анжеліки», ви, гадаю, згадуватимете описані в цьому матеріалі долі, переплетені в лабіринтах історії України, Росії і Франції.
Одеса.
