У київській школі, директор якої спить і бачить себе у списках заслужених учителів, старшокласник побив дівчинку. Затягнув її в темінь коридору і у стилі відчайдушного хулігана вдарив кілька разів ногою в живіт.
Школа гула, а негідник ходив героєм.
Директор одразу зайняла позицію добренької. Чим неабияк здивувала колег і батьків, котрі без її дозволу навіть не могли переступити поріг закладу.
Вони довго губилися у здогадках, аж поки безпринципність керівниці пояснив татусь забіяки. На батьківських зборах він зухвало кинув матері потерпілої, котра спитала про покарання: «Я за це не караю. І школа не посміє...»
За кілька місяців шибайголова успішно закінчив дев’ятий клас. І накивав п’ятами. Тепер усі знають, що «школа не посміла», бо директорка не захотіла. Про причини можна лише здогадуватися. Аде «доброта» безпринципного так званого педагога вийшла зловмисникові, як то кажуть, боком. Нещодавно його затримано як учасника розбійного нападу з усіма наслідками, що з того випливають...
...З’ясування відносин на рівні «Ти мене поважаєш?» — звичайна справа. Сильний ображає слабкого, старший — молодшого. І не обов’язково в хід ідуть кулаки.
Морально ображати (і не лише дражнилками) заїкуватого або відмінника — доля слабких. А вже рукоприкладство... Та без цього школа — не школа. Добре, коли не йде «стінка на стінку». За красуню Оленку або ображеного Вовчика.
Добре, коли Вася, що смикнув за кіску (вщипнув, набридає), отримає портфелем (рюкзаком, дипломатом) по голові. Та вони із країни Дитинства. Їх можна зрозуміти, коли, виявляючи мужність, сміливість і силу, б’ються до першої крові. Гірше, якщо п’ятеро — на одного. Коли коліном під дих — дівчинці. Коли ногами — лежачого... Це вже мало нагадує дитинство.
Жорстокість, насилля у школі... У чому їх першопричина?
Не втомлюватимемо читача загальновідомими істинами, що містяться в єдиному слові «сім’я».
А що ж школа, у якій психолог уже не дивина? В одній за його допомогою категорично викорінюють найменші спроби виявлення сили. В іншій цю силу демонструють брутально й цинічно. А приклад інколи подають... викладачі.
І я, і ви, читачу, знаєте про це не з чуток. Свого часу по наших руках і плечах гуляла указка, наші вуха червоніли не тільки від образливих слів, а й від чіпких пальців нервової Марії Іванівни чи кульгавого фізрука-невдахи Пал Палича. Тепер, трапляється, перепадає нашим дітям і онукам...
Мовою документа
«Прокуратурою Дзержинського району Житомирської області 19.04.02 р. порушено справу стосовно Б. за ознаками ст. 126 ч. Кримінального кодексу України. Вчитель Дзержинської дитячої музичної школи Б. 14.03.02 р. о 15-й годині в класі на грунті неприязних стосунків умисно нанесла удар долонею руки в голову Г. Д., 1993 року народження... Слідство триває».
(Із довідки Генпрокуратури).
Без коментаpів. Але вашу думку, читачy, щодо рукоприкладства у школі ми радо вислухаємо.
Є що сказати? Скажіть.
