Паритет в економіці — гармонія в суспільстві

— фінансових та товарних інтервенцій;

— дотації і компенсації частини витрат на виробництво сільськогосподарської продукції;

— державного регулювання цін на продукцію і матеріально-технічні ресурси й послуги державних підприємств для сільського господарства;

— податкових пільг, зміни термінів сплати податків і зборів до державного бюджету;

— пільгового кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

По-різному ставляться до цієї проблеми урядовці, активні реформатори аграрного сектору і сільгосптоваровиробники.

Одні впевнені, що ціни відрегулює ринок, а селу скільки коштів не давай — як у пісок вода, тобто користі жодної. Другі нав’язують думку, що становище в агросекторі покращується саме по собі. А треті погоджуються, що селу допомога потрібна. Адже, приміром, у США в 2000 р. із бюджету на підтримку фермерів надійшло 63 млрд. доларів, у Німеччині на гектар державна дотація становить 2 тис. доларів, у Швеції — 1,7 тис. доларів, у Франції — 1,5 тис. доларів. Тож, мовляв, потрібно продати землю — тоді не доведеться витрачати на агросектор державні кошти, а власники нехай що хочуть, те й роблять — і з землею, і з населенням, яке на ній мешкає.

Але фракція комуністів стоїть на тому, що не землею має торгувати народ України, а продукцією, на ній і ним же вирощеною. Її виробництво має заохочувати держава. Збільшення сільгоспсировини і продуктів переробки сприятиме насиченню ринку, зростанню експортного потенціалу країни та надходжень до бюджету. Це питання і нашої національної безпеки, тому треба вирішувати їх по-державному і комплексно. Вжиті протягом останніх років заходи для дотримання паритету цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію промисловості й послуги, що споживаються сільським господарством, не дали істотних результатів. Сільгосптоваровиробник — неплатоспроможний. Витрати агропідприємств на придбання матеріальних ресурсів у загальному обсязі виробничих витрат скоротилися на 87,2 %, відповідно зменшилися обсяги продажу продукції сільського господарства — на 80,7 %. Тож встановилася стала тенденція зниження обсягів виробництва матеріально-технічних засобів, зокрема тракторів та сільськогосподарських машин. Спад загального виробництва в галузі сільгоспмашинобудування з 1990 до 2000 року становив майже 90%, а виробництво окремих видів машин зведено практично до нуля.

У результаті в господарствах більш як 80 відсотків машинно-тракторного парку фізично й морально застарілі, а до процесу сільськогосподарського виробництва залучено лише половину наявної техніки. Зменшились обсяги виробництва мінеральних добрив, особливо істотно — отрутохімікатів та комбікормів. Через незіставність темпів зростання цін у 2000 році товаровиробниками для забезпечення досить примітивної агротехнології придбано 494 тис. тонн бензину і 1776 тис. тонн дизельного палива, що становить відповідно 11,9 і 33,1 % до показників 1990 року, або скоротилося в 8,4 та 3,1 разу. Тоді як виробництво сільгосппродукції у порівняльних цінах 1996 року зменшилося на 47 %, або лише в 2,1 разу. До критичної межі скорочено використання органічних та мінеральних добрив. У 2000 році на гектар посівної площі внесено по 1,3 тонни органічних добрив (1990 р. — 8,1 тонни) та по 13 кг мінеральних у діючій речовині (1990 р. — 141 кг). У 2001 р. — 19 кг міндобрив, але питома частка площ, на яких їх вносили, скоротилася до 30,4 % проти 34 % у попередньому році.

Гостра нестача матеріально-технічних ресурсів зумовлює надмірну експлуатацію природної родючості землі та живої праці, що за наявності жорсткої ринкової конкуренції робить аграрну галузь малоперспективною.

За таких умов отримана виручка від реалізації сільськогосподарської продукції не дає можливості її товаровиробникам здійснювати навіть просте відтворення. Відбувається спрощення технологій та падає продуктивність землі, худоби, через що знижується ефективність агровиробництва. В 1996—2000 роках сільське господарство було збиткове. І слід зазначити, що серед провідних галузей економіки аграрна в перехідний період найбільше зазнала негативного впливу. Решта секторів економіки за період 1996—2000 рр. мала прибутки, а окремі з них навіть значні.

 

Дані Держкомстату, збірник «Фінанси України», 2000 р.

1) За 1996—2000 рр. рентабельність розрахована як відношення прибутку від реалізації до затрат на виробництво реалізованої продукції за операційною діяльністю.

2) Крім банків, малих підприємств та бюджетних установ.

3) Рівень рентабельності сільського господарства в 2000 р. 9 % за рахунок списання боргів та включення їх у прибуток.

4) Дані наведені за січень-вересень 2000 р.

 

Підтримується рівень рентабельності й окремих видів промислового виробництва продукції, яка безпосередньо обслуговує сільське господарство. Так, у 2000 р. рентабельність виробництва азотних добрив становила 34,2 %, фосфорних — 11,8, бензину — 10,4, дизельного палива — 6,5 %. Цей процес зберігається тут навіть за значного падіння виробництва. Прибутковість промислових видів продукції в основному підтримується за рахунок монопольного встановлення непомірно високих цін для вітчизняного покупця.

А рівень цін на основні види сільгосппродукції не забезпечує еквівалентність товарообміну між сільським господарством та іншими галузями. В 2001 р. проти 1990-го ціни на основні види сільгосппродукції зросли в 1,62 разу, а на промислову продукцію, яка споживалася сільським господарством, — у 8,5 разу. Якщо умовно взяти, що в 1990 р. був певний паритет цін, про що свідчать економічні показники розвитку агросектору, то в 2001-му він змінився не на користь сільського господарства в 5,2 разу і загрожує продовольчій безпеці країни.

У розрізі конкретних товарів це має такий вигляд. Якщо в 1990 р. для придбання однієї тонни дизпалива товаровиробникам потрібно було продати 500 кг пшениці або 400 кг молока, 57 кг великої рогатої худоби (живої ваги), 62 кг свиней (живої ваги), то в 2000 році, відповідно, пшениці — 3,8 тонни, молока — 3,5 тонни, великої рогатої худоби — 903 кг, а свиней — 583 кг, або в 7,6; 8,8; 15,8 та 9,4 разу більше. Не краща ситуація склалася в 2001 році, і особливо в поточному. Незважаючи на те, що за 1996—2001 рр. темпи зростання цін дещо зменшилися, економічна ситуація загострюється. За десятиріччя (1991—2000 рр.) втрати сільгосптоваровиробників, зумовлені диспаритетом цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, становлять 10,5 млрд. дол. США, або 57,1 млрд. гривень (табл. 2). Повернення цих коштів дало б змогу технічно оснастити агросектор та забезпечити на мінімальному рівні споживання харчових продуктів.

 

Під час реалізації продукції кредиторам ці кошти буде повернуто.

Кошти, передбачені в державному бюджеті на часткову компенсацію фінансових витрат сільгосптоваровиробників у зв’язку з порушенням паритету цін у 1991—2001 роках, відповідно до статті 7 законопроекту, передбачається спрямувати на здешевлення сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва. Отже, створюються сприятливіші умови для відродження і матеріально-технічної бази села, і сільськогосподарського машинобудування.

Автори були б вдячні за обмін думками і пропозиції, спрямовані на вдосконалення законопроекту.