Більшість — віртуальна, перебіжчики — конкретні

Офіційна заява з трибуни про створення парламентської більшості спричинила велику кількість коментарів в кулуарах. Голова СПУ Олександр Мороз поділився з журналістами своїм баченням останніх розкладів у Верховній Раді. Він вважає, що за плечима більшості стоїть адміністрація Президента, і «за таких методів її створення — це штучне, неконституційне формування, яке розпадеться так само, як і створювалося». Цю теоретичну характеристику підкріпила практика: Олександр Мороз зауважив, що парламентська більшість не змогла прийняти навіть процедурних рішень. А отже, «парламентська більшість віртуальна».

Юлія Тимошенко також підтримує цю тезу колеги по опозиції. «Є одна фракція у раді, котра має дев’ять філій і єдиного керівника — Леоніда Даниловича Кучму». Лідер БЮТу стверджує, що нічого, зокрема і створення більшості, не допоможе Леонідові Кучмі. Хоч би які формування створювалися, «дострокові вибори Президента України відбудуться не пізніш як через рік». «Якщо Президент добровільно не піде у відставку, то ймовірність його запрошення в міжнародний трибунал підвищується до 90 відсотків, — прогнозує Ю. Тимошенко. — Кучмі не уникнути безславного кінця політичної кар’єри, особливо якщо підтвердяться факти торгівлі зброєю на порушення міжнародних норм...».

Петро Симоненко в численних коментарях також запевнив у відданості комуністів «союзу трьох». А ось з четвертим союзником — «Нашою Україною» — поки що не все так однозначно, як хотілося б його співавторам-підписантам відомих революційних документів. Юлія Тимошенко вважає, що Віктор Андрійович «все ще намагається увійти в зачинені двері. Своїми хитаннями Віктор Андрійович завдає шкоди Україні і собі». Олександр Мороз вірить у реалізацію ідеї формування коаліції з фракцією «НУ». До речі, цю ідею активно підтримують і в надрах особливо рішучої частини «Нашої України». Сам Віктор Ющенко нині є активним прихильником нової форми діалогу опозиції і влади — через посередників: «Реакція вітчизняної влади на ініціативи Польщі покаже, наскільки влада віддана ідеалам демократії, відкритості». А якщо з відкритістю не складеться і справдиться попередження Юлії Тимошенко про «зачинені двері», «Наша Україна» «змінить свою політичну стратегію». В чому полягають ці зміни, Віктор Андрійович поки що не уточнив. Можливо, він остаточно й безповоротно приєднається до «союзу трьох», а може, шукатиме нових варіантів діалогу з владою.

Не обминули політики і ще однієї теми — переходу кількох депутатів з опозиції по інший бік барикад. Василь Онопенко свій вчинок пояснює журналістам «кадровими» змінами в житті: його кандидатуру буде запропоновано на посаду судді Верховного Суду, тому він «не може репрезентувати будь-яку політичну силу». Водночас В. Онопенко наголосив, що в інших депутатів «зовсім інші мотиви для виходу з фракції».

На жаль, «мотивів» дізнатися не вдалося. Екс-опозиціонерів не було ні в сесійній залі, ні в кулуарах. Але їхні вчорашні колеги-однофракційники думками про «перехід лінії фронту» ділилися щедро. Перебіжчиків вони називають конкретним словом «зрадники». Зокрема, Віктор Таран (Терен) сказав оглядачеві «ГУ»:

— Я гадаю, що найбільша біда не в тому, що вони зрадили фракції. Фракції переживуть. Це вже було в нашій історії. Згадаймо імена зрадників. Де вони нині? Вони перекреслили себе, добровільно перетворившись на політичних трупів. Найжахливіше, що вони зрадили десяткам тисяч очей, які дивилися на них, як на останню силу, що може врятувати народ. Вони зрадили тих людей, які попри жорстокий тиск, попри переслідування зробили їх депутатами. І ця зрада очей, зрада надій — найстрашніший вирок. Вони приречені на духовну порожнечу, на власну ганьбу, на моральний іудівський зашморг. Знаєте, це, як у вірші: «Без мене може жити Україна, а я без України задихнусь». Майже поетично охарактеризував Олега Блохіна, тепер уже члена фракції СДПУ (о), і М. Бродський: «Він завжди проходив по лівому флангу, а результат одержував у центрі».