У коридорі районної жіночої консультації біло, убого і незатишно. Стіни, прикрашені пожовтілими вирізками з журналу «Здоровье» про шкідливість куріння та ранніх шлюбів, навівають смуток.

— Наступна хвора, заходьте, — чути з-за дверей кабінету акушера-гінеколога довгоочікуване запрошення.

— Я не хвора, я — вагітна, — намагається пояснити молода жінка, вносячи до кабінету лікаря свого важкого восьмимісячного живота.

— Для нас ви — всі хворі! — відрізає молода, яскраво нафарбована лікарка.

Завсідники консультації уже не сперечаються з таким твердженням. Воно не далеке від правди. І навіть якщо майбутня мама почувається добре, перебування в магічних білих коридорах цієї установи витягує з неї всі соки.

...Двадцятирічна студентка Настя прийшла зафіксувати свою вагітність до жіночої консультації за місцем прописки чоловіка. Бажано це зробити якомога швидше — до трьох місяців, щоб пізніше вчасно отримати декретну відпустку і «премію» за легітимність. Віднедавна це 200 гривень.

Щоб стати «своєю», Насті довелося заплатити 50 гривень жіночій консультації за послуги. Все решта безкоштовно: і обурення лаборантки з приводу довгих черг біля її кабінету, і недвозначні скарги лікаря на маленьку зарплату, і пихатість тіток із реєстратури... Аудієнція у лікаря традиційно зводиться до переписування папірців і заповнення карти вагітної, а також вимірювання ваги та розміру живота.

Перелік медичних препаратів, прикріплений на «лобному місці», вражає своєю величиною і вартістю. З’ясувалося, що цей список не обов’язковий, але бажаний. І весь цей перелік, починаючи від вати та марлі й закінчуючи баралгіном та крапельницями, здають до пологового будинку не так для породіллі — про всяк випадок, як у фонд медичної установи.

...Ірину спочатку вся ця процедура дратувала. Вона злилася на лікарку, котра вочевидь не народжувала і не знає, як це буває на практиці, а тому, як здавалося, черству й байдужу до черги під її кабінетом. Але після відвідин місцевого терапевта Іра почала сприймати медичну установу дещо інакше.

У кабінеті з надписом «Терапевт» сиділа фарбована стрептоцидом бабуся, вочевидь пенсійного віку. На вішалці — старе кримпленове пальто, їдене-переїдено міллю. В холодному незатишному кабінеті старійшина вітчизняної медицини мерзне під старою хусткою, що її накинула поверх білого халату.

— Ну як почуваєтеся, дитинонько? Вам не можна хвилюватися. Ніжки не набрякають? Яблучко хочете? — і терапевт простягла пацієнтці маленьке зморшкувате яблуко.

Ірі раптом захотілося дати їй червінець, подякувати і піти...