На найкращих у світі чорноземах безглуздо бути жебраком

Село Шебелинку на Харківщині знають переважно через найбільше в Україні газове родовище, яке забезпечує блакитним паливом півкраїни. Але з деяких пір місцевому газпрому довелося поділитися славою із звичайним на перший погляд сільськогосподарським підприємством. ЗАТ «Шебелинське» відрізняється тим, що і доярки, і телятниці, і комбайнери приїздять сюди із сусідніх селищ на заробітки. І роботу свою не проміняють на жодну іншу, вважаючи її престижною. А підстави так вважати дає людям, як відомо, моральне й матеріальне задоволення. Воно закономірно з’являється там, де в землі є сумлінний господар і турботливий керівник. Таким є молодий голова ЗАТ «Шебелинське» Василь Казмирук, який за лічені роки вивів у минулому відстале господарство в передові.

Тоді як в інших господарствах давно вирізали худобу і забули, яке на вигляд м’ясо, в «Шебелинському» наріжним каменем відродження сільгоспвиробництва зробили розведення м’ясомолочних порід. Акціонувавшися 1997 року, трудівники Шебелинки створили величезний за нинішніми мірками свинарський комплекс на 2,5 тисячі голів. Поросят чотирьох порід тут відгодовують і продають бажаючим по 18 гривень за кілограм живої ваги. Покупців не бракує: черга — на 200—300 голів. Чи ж повернеться язик після цього сказати, що тваринництво — невигідне?

— Якщо до тваринницької галузі підходити з неабиякою серйозністю, то з віддачею проблем не буде, — вважає Василь Казмирук. — Умови утримання наших корівок, приміром, вищі за будь-яку похвалу: приміщення корівників холодної пори обігріваються, телятниці взимку в безрукавках працюють. Результат очевидний: якщо раніше господарство весь час очолювало за надоями список аутсайдерів, то нині стабільно посідає перші місця в районі, отримуючи по 13,5—15 літрів на корову взимку і по 18—20 літрів — улітку. Нині загальний вал молока по господарству — 5 800 літрів на корову за рік. (У Балаклійському районі в середньому — 2800).

Якщо в тваринництво акціонерне товариство вкладає 2 мільйони гривень на рік, то в рослинництво — 5 мільйонів. Таких витрат не має жодне господарство Балаклійщини. А це один із кращих в сільськогосподарській галузі районів області. На землях ЗАТ «Шебелинське» нинішнього року 37,9 центнера з гектара — врожайність на круг ранніх зернових. І це — на землі так званого сьомого класу. Адже затрати на добрива в господарстві в 4—5 разів вищі, ніж у середньому по району. За виробництвом цукрових буряків «Шебелинське» стабільно тримає 1—2 місця в районі.

І фахівці, і техніка — предмет основної турботи в господарстві. Сумлінних трудівників, як уже казали, господарство залучає з навколишніх сіл. Середній вік тваринників — 42—43 роки, механізаторів — 37 років, працівників автопарку — 24 роки. Фахівці в «Шебелинському» — найкращі в області. Зрозуміло, що й зарплата в них відповідна, мабуть, одна з найвищих в Україні. Мало хто в селах нині може похвалитися стабільним заробітком, приміром, механізатора — 600—800 гривень на місяць. Для «Шебелинського» це — норма.

— Був я недавно в Німеччині, — розповідає голова ЗАТ «Шебелинське». — На 3200 гектарів поля — 25 працівників! І все встигають... У нас, якщо комбайн псується, механізатор зупиняється і сам його ремонтує. А там господарство має договір. Щойно якась поломка — приїздить сервісна група і професіонально її усуває, а фірма оплачує. Для нас це поки що щось на кшталт фантастики. Ми все робимо самі. Хоч би як, знаєте, невістка зробила — свекруха все одно переробить. Так і наші механізатори: до своєї машини нікого не підпускають, та й ладити з нею у них самих виходить краще.

У «Шебелинському» давно переконалися: скупий справді платить двічі, отож немає сенсу економити на гарній техніці. Купують переважно імпортну, фірмову, від світових лідерів.

— Переваги заморських машин очевидні, — розмірковує Василь Казмирук. — Адже на «Доні» комбайнер може працювати в безперервному режимі до п’яти годин на добу, та ще й з помічником. А на імпортній техніці з кондиціонером, приємною музикою в кабіні комбайнери позмінно працюють майже цілу добу, та й заправляються на ходу, як льотчики стратегічної авіації. І закінчують свій трудовий день не в кіптяві, поті та «милі», а в чистоті та з гарним настроєм.

Розпочавши майже з нульової позначки, ЗАТ «Шебелинське» за кілька років збільшило балансову вартість на кілька мільйонів гривень. За останній рік власними силами вдалося погасити чотири мільйони гривень боргу. За спожиті газ, воду, електроенергію в господарстві розраховуються повністю і вчасно. Приємно і до контори зайти: з усього видно, що господарники в Шебелинку прийшли всерйоз і надовго.

Загалом, судячи з усього, удача чекає на того, хто розуміє: щоб узяти — треба вкласти. Дати людям упевненість у завтрашньому дні — це має стати пріоритетом і для керівника господарства, і для «керманичів» держави.

— Треба закінчувати з бюрократією, — вважає Василь Казмирук. — Потрібно створити реальні передумови для повернення капіталів із-за кордону, як це зробила Росія. Настав час поставити крапки над «і» в кредитному питанні, відновити інтеграційні зв’язки. Без Росії в цьому питанні нам не жити — наші інтереси кровно пов’язані: розпорошеність інтегрованих раніше одна в одну економік лише на руку нашим недоброзичливцям, кому це не зрозуміло? І, звичайно ж, молоді кадри в державній владі, поміркованість у політиці та економіці. Одне слово, за здорову Україну, в якій громадяни знають, заради чого і для кого працюють.

 

Харківська область.