Біль буває різним. І таким: дивишся на дитину і відчуваєш свою провину. Хоча малюк не твій. І батьківського обов’язку перед ним у тебе немає. І взагалі, ніхто не повинен відповідати за чужі помилки. Але десь там, у глибині душі, заниє, заболить і виходить назовні солоною сльозою. Шкода всіх дітей, не тільки своїх. Особливо, коли їх кидають.

На Луганщині кількість покинутих дітей зростає. Одним із показників розвитку цієї небажаної тенденції може служити будівництво ще одного будинку дитини. Другого в області. Лотиківський дитячий будинок, в якому сьогодні перебуває до 120 дітей, приймати вже не може, тому частина малюків після пологових будинків залишається під опікою лікарів дитячих лікарень. Це неофіційні дані. А за офіційною статистикою, порівняно з 1998 роком кількість дітей, які виховуються у дитбудинках, інтернатах та будинках дитини, збільшилася на 35 відсотків. Головні причини, з яких дітей залишають у пологових будинках, — дві. У першому випадку йдеться про патології новонароджених, другою причиною лікарі називають соціальну. Втім, ці два чинники так залежать один від одного, що окремо розглядати їх не можна.

Під час підготовки цієї публікації мені довелося провести маленьке дослідження. І ось яких висновків я дійшла. Помилково вважалося, що новонароджених у пологових будинках залишають, як правило, наївні 17—18-річні дівчата, приховуючи плід кохання, що не склалося. Картина, з’ясовується, зовсім інша. Найчастіше від немовлят відмовляються самітні жінки, які досягли цілком зрілого віку — від 30 до 35 років. Одні свій вчинок пояснюють соціальним становищем, яке зводиться до того, що вони не зможуть утримувати своє чадо. Інші нічого не пояснюють. Приходять до пологового будинку без документів і за кілька днів таємно зникають, залишивши малюка під опікою лікарів. Але і в цьому випадку відмова від дитини цілком пояснюється поганим матеріальним становищем матері.

До речі, раніше без «відмовного» документа матері дитину важко було оформити на усиновлення. Сьогодні ця процедура спрощена: законне право оформити заяву про відмову віднині мають адміністрації пологових будинків. Аби тільки знайшлася сім’я, яка б захотіла взяти малюка на виховання. З цим сьогодні складно. Не всім щастить так, як двом дівчинкам, знайденим прямо на вулиці. Над ними взяли шефство працівники луганської міліції. Доки маленькі перебували в дитячому відділенні лікарні, міліціонери опікали їх, а потім знайшли і хороших прийомних батьків. Одна з дівчаток, Катюша, одразу знайшла двох тат і мам. Другими, хрещеними, батьками для неї стали начальник обласного управління УМВЦ в Луганській області Григорій Єпур і підполковник міліції Валентина Кременчуцька.

Як розповідають люди старшого віку, раніше, щоб усиновити дитину, доводилося ставати в чергу і чекати не один рік, доки знайдеться породілля, котра відмовиться від свого дитяти. За радянських часів навіть у такій благородній справі, як усиновлення, існував блат. Бажаючих мати прийомних дітей було багато, а відмов від новонароджених — мало. Сьогодні все навпаки. Головних причин знову-таки дві: перша стосується соціальних питань, друга — стану здоров’я дитини. Ось як пояснила свої сумніви з приводу усиновлення одна моя знайома бездітна сім’я.

— Матеріально ми забезпечені, дитина ні в чому не відчуватиме нестатків. Хорошу освіту ми теж можемо дати. Тут проблем немає. Вони в іншому. Припустімо, ми візьмемо дитину, а через кілька років вона виявиться дебілом або в ній проявляться гени непутящого батька. Адже таке вже траплялося. Кажуть, що сьогодні майже всі діти народжуються з патологією. Візьмеш таку дитину, а потім все життя мучитимешся.

Головний спеціаліст обласного управління охорони здоров’я з педіатрії Валерій Сомов підтвердив:

— Так, 80—85 відсотків дітей з’являються на світ нездоровими. Для нашої області характерна перинатальна патологія у новонароджених. До двох місяців покинутий малюк перебуває в дитячому відділенні лікарні, і лікарі стежать за його здоров’ям, а потім його передають до Лотиківського будинку дитини. Отже, протягом двох місяців малюка підліковують, якщо він хворий, і ретельно обстежують, якщо в цьому є потреба. Я розумію людей, котрі побоюються, що у прийомного сина чи доньки з часом можуть проявитися негативні якості справжніх батьків чи, ще гірше —психічні відхилення. На жаль, генної діагностики ми не проводимо. Це дуже дорога і складна процедура, яка під силу тільки окремим закладам нашої країни. Що ж до психічних захворювань, то ступінь недорозвиненості можна визначити тільки після п’яти років.

Виходить, щоб не ризикувати, не помилитися у виборі, треба усиновлювати дитину після п’яти років? Але саме діти цього віку найменше затребувані, а точніше — не затребувані зовсім з боку українських батьків. Іноземці до питання усиновлення дітей — наших, українських — підходять інакше. Цікавий навіть сам критерій, за яким вони обирають малюка. Наші громадяни звертають увагу на вуха, очі і ноги, якщо це дівчинка, вивчають медичну картку, цікавляться батьками. А іноземці беруть того, хто до них пішов. Не має значення: красива дитина чи ні, шкутильгає чи у нього має бути гарна статура. Незважаючи на те, що пріоритет усиновлення сиріт в області мають українські громадяни, кількість дітей, усиновлених іноземцями, щороку зростає, а кількість тих, хто виховується прийомними батьками нашої країни, навпаки, знижується. 1999 року, наприклад, тільки десять зарубіжних сімей взяли на виховання наших дітей, а в 2001-му таких було вже 16. Бажання усиновити дитину в 1999 році виявила 141 українська сім’я, а торік кількість таких сімей зменшилася майже на 30.

Причинами такого становища фахівці називають бажання українських громадян усиновлювати тільки здорових і, як правило, новонароджених дітей. Тоді як здорових дітей майже немає. Із 49 малюків Луганського дитячого будинку № 1, що підлягають усиновленню, тільки десять такі. Схожа ситуація і в інших дитбудинках. У регіональному банку даних на обліку перебувають 119 дітлахів до трьох років із Лотиківського дитячого будинку, 108 з них — хворі. Тим дітям, яких нові батьки відвезли за кордон, можна сказати, повезло. В усякому разі, їх там вилікують. Підстави так вважати є.

У відділі опіки й опікунства обласного управління освіти і науки мені показали кілька фотографій дівчинки, яку вдочерили американські батьки. На перший знімок просто неможливо дивитися без болю. Маленька народилася з «заячою губою» і «вовчою пащею». Вона не могла повноцінно отримувати їжу, і це зробило її дистрофіком. Страшна картина, повірте. На інших знімках, уже зроблених в Америці, дівчинка зображена до операції і після. А ще на одному ми побачили симпатичну дівчинку, у якої не залишилося й сліду від колишньої потворності. Її прийомна мати Мінді зробила все, щоб донька була здорова й життєрадісна. І якби вона її не забрала, дівчинка навряд чи вижила б. До речі, Мінді усиновила одразу двох вихованців Лотиківського дитбудинку.

Пам’ятаю, свого часу у ЗМІ була порушена проблема усиновлення українських дітей іноземними громадянами і обговорювалася версія, що їх використовують для медичних цілей.

— Цього не може бути, — завірили у відділі опіки й опікунства. Дитину, яка була усиновлена через Центр усиновлення в Києві, обов’язково ставлять на консульський облік у тій країні, до якої була вивезена, і до 18 років зберігає українське громадянство. Крім того, співробітники консульства перевіряють умови життя і виховання дітей у прийомній сім’ї, опитують сусідів, родичів. Раз на рік батьки пишуть звіт про виховання дитини, незалежно від її віку. Випадків розірвання усиновлення або пригнічення прийомних дітей по Луганській області поки що не було.

* * *

Згідно з Конституцією України демократичне і правове суспільство, яке ми сьогодні будуємо, орієнтується на дитину як на найвищу цінність країни. Це й пріоритет, і головний інтерес держави. Я не оцінюватиму роботу з соціально-правового захисту дітей, яке провадиться в Луганській області на державному рівні. Це тема окремої розмови. Я — про інше. Про те, що проблема покинутих дітей гостро стоятиме доти, доки не стане спільним болем нашої нації, коли ми вирішуватимемо її самі, без іноземців.