Либонь, про те саме замислюються і в Німеччині, котра мала стати «третьою стороною» в консорціумі, але чомусь так і не була запрошена. На думку експертів, це вельми утруднить, якщо не зробить неможливою її подальшу участь у проекті. За словами директора Інституту газу НАНУ, члена наглядової Ради НАК «Нафтогаз України» Ігоря Карпа, «не можна так: спочатку домовлятися між собою, абсолютно непрозоро, а тоді запрошувати третю сторону невідомо на що».
Ігор Карп — палкий і переконаний прихильник створення зазначеного консорціуму, адже він дасть змогу залучити в Україну кошти на модернізацію газотранспортної мережі і до того ж розширить можливості нашої участі у міжнародних енергетичних проектах. А в перспективі — навіть збільшить обсяги транзиту газу через нашу територію. Заради цього, вважає він, можна пережити тимчасове зменшення надходжень до бюджету за рахунок передання частини «труби» російським і німецьким партнерам.
Але, знову-таки, якої частини? І від чого? Сьогодні українська газотранспортна система — це державна власність, а НАК «Нафтогаз України» — хоча й акціонерне, але на всі 100 відсотків ДЕРЖАВНЕ підприємство. Створення будь-якої концесії у цій сфері можливе лише після приватизації нашої газотранспортної системи, яку нині забороняє українське законодавство. Та ми чомусь уже вкотре ставимо віз попереду коня...
Схоже, нас «підстьобує» бажання довести свою відданість могутньому стратегічному партнерові, який готовий підтримати в момент політичної кризи. Москва сказала «треба». Київ узяв під козирок. Москва сказала: як буде російсько-український консорціум, то раз і назавжди відмовимося від ідеї спорудження «перемички» в обхід української території. І Київ повірив. Москва навіть перестала нагадувати про українські борги за газ — ну що ще потрібно?
Отут і виникають сумніви: а чим ми заслужили таке всепрощення? І чи не пригадають нам наші гріхи після підписання угоди про створення консорціуму? І чи не стане головною російською інвестицією в українську «трубу» скасування наших боргових зобов’язань?
Колись Росія не раз використовувала нашу залежність від постачання своїх енергоносіїв для досягнення власних політичних цілей. Чи не станеться так і цього разу? Участь третьої сторони в консорціумі саме і стала б своєрідною гарантією того, що, на думку Ігоря Карпа, «виключить можливість прийняття економічно неефективних рішень на догоду політичним домовленостям». Але, як повелося, третій виявився зайвим.
