14 серпня ц. р. наша газета надрукувала матеріал «Маяк» у морі реструктуризації. Штормить...» Зважаючи на важливість порушених у ньому питань, ми взяли під контроль подальший перебіг подій. Відтоді минуло більше місяця. Що сталося і що з’ясувалося за цей відтинок часу?
Хроніка протистояння
Нагадаю зміст публікації. Ішлося про гостро суперечливі колізії, що склалися під час реструктуризації київського заводу «Маяк». А саме: його керівництво в особі директора Олександра Перегудова заперечувало проти вилучення зі свого статутного фонду будівлі та обладнання поліклініки. Бо, мовляв, будівлю зведено на кошти заводу. Насправді її споруджено коштом десятків підприємств-донорів Мінського (нині Оболонського) району. А завод (і це також документально доведено), скориставшись нагодою, «на хапок» приписав будівлю собі. І віддавати «прихватизоване» не бажає, маючи в цьому власний інтерес...
Справа набула певного громадського розголосу. Тож Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації (голова — Валентина Семенюк) узяла справу на розгляд і винесла ухвалу: зобов’язати Фонд держмайна вирішити питання передачі будівлі поліклініки до сфери управління Міністерства охорони здоров’я. Така ухвала має юридичну силу. Але дехто вважав інакше. Звідси — нові колізії і напруженість «до упору».
30 липня ц. р. відбулося засідання постійно діючої Комісії Фонду держмайна з питань прийняття рішень, які належать до компетенції вищого органу ВАТ. Комісія постановила: передати будівлю та обладнання поліклініки до сфери управління Міністерства охорони здоров’я. Водночас — запровадити безоплатну передачу цього майна на баланс міністерства.
13 серпня Фонд держмайна видав наказ про створення комісії приймання-передачі будівлі та обладнання поліклініки до сфери управління міністерства.
19 серпня відбулося перше засідання цієї комісії. Вирішили: до 1 вересня підготувати проект акту приймання—передачі будівлі та обладнання поліклініки на баланс МОЗ.
Заговори, щоб я тебе ... побачив
Саме в такий спосіб іноді тільки й можна розпізнати людину або її справжні наміри. На цьому ж засіданні комісії директор «Маяка» О. Перегудов заявив про свій намір звернутися до суду для оскарження наказу Фонду держмайна про передачу будівлі та обладнання поліклініки з балансу заводу на баланс МОЗ. Це був виклик.
І вже 20 серпня О. Перегудов надсилає до господарського суду Києва позовну заяву з вимогою визнати недійсним наказ Фонду держмайна від 7 серпня 2002 року. В ній зазначалося: для забезпечення позову заборонити вчинення дій, пов’язаних з передачею майна (поліклініки). Отакої! Це був точно розрахований тактичний хід на упередження, з метою будь-що загальмувати процес передачі.
Бо керівництву заводу вже вочевидь «припікало». Так, 11 вересня перший заступник голови Фонду держмайна Михайло Чечетов надіслав директору Олександру Перегудову листа, в якому звернув його увагу «на безпідставне зволікання з виконанням рішення постійно діючої Комісії з питань прийняття рішень» від 30 липня та наказу ФДМУ від 12 серпня 2002 року. І далі: «Фонд держмайна зобов’язує ВАТ «Завод «Маяк» у триденний термін внести необхідні доповнення до проекту акту приймання-передачі та подати Фонду на розгляд. В іншому разі Фонд, як власник 100 відсотків акцій товариства, буде вимушений вжити заходів щодо розірвання контракту з головою правління ВАТ «Завод «Маяк»...
Того ж дня голова Фонду Олександр Бондар видав наказ за № 1652, яким зобов’язав начальника управління передприватизаційної підготовки реструктуризації господарських товариств В. Путівського терміново, 19 вересня, скликати засідання комісії з реструктуризації ВАТ «Завод «Маяк» та «прийняти рішення про безоплатну передачу в державну власність будівлі і обладнання поліклініки»...
В обох документах усе логічно й достатньо категорично. Але з очевидним запізненням. Бо ще 27 серпня суддя господарського суду Києва Алла Демидова цілком задовольнила позовну заяву О. Перегудова й винесла ухвалу: «Заборонити відповідачу — Фонду держмайна ... вчиняти дії, що пов’язані з передачею майна»... Ця ухвала стала палицею в колесах процесові приймання-передачі будівлі та обладнання поліклініки. Чого й домагався позивач.
Норма чи нонсенс судочинства?
Чому — можна лише здогадуватися. Як і щодо того, з якого це дива суддя прийняв таке важливе рішення, не ознайомившись з доводами відповідача й апріорі визнавши достатніми посилання позивача. Що ж, маємо таких суддів і таке «правосуддя». Про яке Президент Л. Кучма щойно висловився у тому сенсі, що судова система в Україні кульгає на обидві й не має довіри в народі.
Ось і в цьому разі, прикрившись ухвалою судді Демидової, директор заводу, як то кажуть, «через губу» почав розмовляти з Фондом держмайна. Мимоволі пригадуються рядки з байки Крилова: «Ай Моська! Знать, сильна она, что лает на Слона». Чи не зарано? З листа М. Чечетова видно — терпець Фонду як роботодавця щодо зухвалої поведінки О. Перегудова уривається. А тепер є всі підстави, щоб це зухвальство припинити відповідною ухвалою. Бо не можна терпіти, щоб, за розхожим виразом, хвіст крутив собакою.
З усього видно, що Фонд держмайна надто довго виявляв до О. Перегудова терплячість на межі поблажливості. Як бачимо, на користь загальній справі це не пішло. Звичайно, Фонд має виняткове право — обирати форму стосунків зі своїми підлеглими. Але ж ці взаємини не повинні призводити до однобічного нехтування рішеннями Фонду й створювати прецеденти, суть яких і зводиться до парадоксальних ситуацій на кшталт «хвіст крутить собакою». Тож діяти, не озираючись на когось, вчасно і рішуче, застосовувати надані йому владні повноваження. З огляду, зрозуміло, вищих — державних інтересів. І в такий спосіб показуючи, хто у нашому спільному домі справжній господар.
Коли хвіст крутить собакою...
Факти, наведені тут і яких достатньо залишилося «поза кадром», впритул підводять до деяких міркувань і висновків. Зокрема, директор «Маяка», напевне, не поводив би себе так, якби за ним не стояв хтось достатньо впливовий. Можливо, з тих недержавних структур, котрі прагнуть активно впливати на хід і характер приватизаційних процесів у державі. Підстав для таких припущень чимало.
Скажімо, деякі заяви і звернення щодо ситуації навколо поліклініки (точніше — її будівлі) написані на... бланках одного з народних депутатів України. А клопотання з Москви — «не дати в обиду колектив заводу», за словами першого заступника голови Фонду держмайна Михайла Чечетова, також виходило начебто від народних депутатів України, котрі на той час перебували в Москві. Є й інші факти, зведення яких докупи достатньо виразно свідчить, що дії адміністрації заводу стосовно поведінки у даній ситуації кимось спрямовувалися.
Схоже, що не лише адміністрацією заводу. З великою вірогідністю можна припустити, що одночасні перевірки з боку фіскальних та силових структур, які хвиля за хвилею накочувалися на медико-санітарну частину (поліклініку) у період розв’язання питання, кому належатиме будівля, також були кимось координовані. Мета цієї кампанії — пошук компромату будь-що «накопати» проти «непіддатливого» головного лікаря поліклініки Анатолія Костюченка. Хотілося б помилятися у цьому, але враження створюється саме таке, бо факти — річ уперта...
Ситуація дійшла критичної межі
Можливо, дехто скаже: зрештою, чи так уже й важливо, кому належатиме ота спірна будівля? Принципово важливо! Бо йдеться про те, бути чи не бути в районі медико-санітарному закладові, що ефективно діє. В разі залишення за заводом розміщена у будівлі поліклініка перестане існувати саме як державний лікувальний заклад. Але ст. 49 Конституції чітко визначає: «мережа таких закладів не може бути скорочена». А замахуватися на положення Конституції нікому не дозволено. Навіть якщо комусь дуже кортить...
Атмосфера навколо належності будівлі поліклініки на сьогодні досягла критичної напруженості. Свою точку зору на ситуацію виклала й Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації. Голова комісії Валентина Семенюк у листі на ім’я Прем’єр-міністра Анатолія Кінаха звертає увагу на неправомірність дій адміністрації заводу «Маяк». Зазначено також, що комісії стали відомі факти відчуження зі статутного фонду заводу таких об’єктів соціального призначення, як база відпочинку в селищі Мощун, база відпочинку в селищі Залізний порт (Херсонська область), база відпочинку на Дніпрі та деяких інших. А. Кінах доручив Фонду держмайна та Міністерству промислової політики «разом опрацювати порушені питання та з’ясувати обставини вчинених дій, зазначених у листі». Тобто — коли, чому, за яких обставин ці об’єкти соціального призначення були вилучені зі статутного фонду заводу і в чиї руки вони перейшли.
Ми й надалі триматимемо під контролем перебіг подій, пов’язаних з розв’язанням питання про те, хто в нашому домі замовляє «музику» і чи є у ньому справжній господар.
