Дівча плакало, не стримуючись. Весь базарний люд покинув торгівлю, обговорюючи ситуацію. А вона була до сліз примітивною і болючою: молода мама не могла купити дитині підручника з фізики.
— Ну нема в мене зайвих п’ятнадцять гривень, —бідкалася жінка. — Візьму книжку — тиждень без хліба й молока сидітимемо.
Ціни на книжки — джерело знань — кусаються. Держава спроможна забезпечити ними лише учнів 1—2 класів. Інші школярі мають їх у портфелях 80 % від потреби.
У 1996—1999 роках бюджетне фінансування на випуск підручників і посібників становило 30—40 %. Нині ситуація поліпшилася, але не настільки, щоб хвалитися. Практично кожен учень докуповує книги на ринку.
За роки незалежності у нас випустили повний комплект національних підручників. На сьогодні їх видруковано на конкурсній основі понад 700 видів.
За якість, зовнішні дані і не питайте. Одна лише «Читанка» важить, приміром, 700(!) грамів при нормі не більше 300.
Однак бажаючих зробити бізнес на виробництві підручників дедалі більшає. Деякі вчені та вчителі прагнуть увійти в історію навіть книжкою-метеликом. Про це говорилося нещодавно на нараді, організованій Комітетом Верховної Ради з питань науки і освіти. Зокрема, зазначалося, що чимало державних коштів викинуто на вітер тими, хто видрукував оті самі підручники-метелики. Готувати їх, на думку голови комітету Станіслава Ніколаєнка та його колег, мають щонайменше троє: науковець, учитель-практик і методист. Слід обов’язково запровадити анонімне рецензування, апробацію книги в учбових закладах. І тільки після цього рекомендувати до друку.
Тоді, може, не буде в школах «багатовладдя», коли з одного і того ж предмета пропонуються два-три підручники різних авторів. Особливо неприпустимо це, вважаю, стосовно підручників з історії.
Скажімо, для шостого класу існує три підручники, а для 7-го, 8-го, 9-го щороку історія пишеться різними фахівцями. Треба поставити крапку в її переписуванні.
... А дівчинка, що плакала на сільському базарі, все ж пішла додому з підручником з улюбленого предмета. «Фізику» їй подарували односельці, зібравши по 20 копійок з торгового місця.
Але ж усім охочим до науки щиросердні співгромадяни не допоможуть. Треба б державі подбати про майбутнє країни, інвестуючи освіту належним чином.
