— Михайле Олексійовичу, вже вщухли пристрасті у зв’язку з виборами керівництва парламенту, які для вас особисто стали фатальними, — за «неправильне» голосування вас виключили з фракції Компартії. Ви, щоправда, вже не раз коментували в пресі цю ситуацію, але все-таки — «червоний прокурор», як вас устигли охрестити, став демократом вимушено чи свідомо?
— На засіданні самої фракції КПУ питання про моє виключення не обговорювали. Але заявлено про це було. Тому я сам пішов на цей крок. Головне, що я зміг відстояти свою точку зору і не порушити норм людської моралі. А це вище за будь-яку політику.
— У парламенті останнім часом більше прихильні до депутатів слухняних, які чітко підкоряються вказівкам керівництва фракцій. Чи не виникало у вас непорозумінь із лідерами фракції «Демократичні ініціативи», до якої ви нині входите?
— Керівник фракції «Демократичні ініціативи» Степан Гавриш саме й сповідує демократичні принципи. І найголовнішу роль тут відіграють його особисті якості — він не лише високоосвічена людина, а й справжній інтелігент, який уміє зважати на думку інших. Висловлюючи свою точку зору на ту чи ту проблему, він весь час зазначає, що кожний член фракції приймає рішення самостійно. Якщо ж ідеться про рішення фракції загалом, то враховується думка кожного її учасника. Тож про непорозуміння в цьому питанні навіть не може бути мови.
— Ваше друге «я» — суто прокурорське, чи не позначається це на вашій депутатській діяльності?
— Не треба забувати, що права і обов’язки в прокурора і в депутата різні. І, упевнений, я їх умію відрізняти. Тому виконанню депутатських повноважень мій професіональний досвід не заважатиме. Депутатська діяльність має бути результативною, до чого я й прагнутиму через глибоке розуміння свого становища та обов’язку перед суспільством і державою. Але за всієї відмінності функцій і завдань народного депутата і прокурора є в них дещо й спільне — ні той, ні той не повинні змінювати свою принципову позицію на догоду комусь, а в усіх своїх діях керуватися законом, сумлінням і мораллю.
— Президент у зверненні до депутатів перед початком другої сесії чітко сформулював пріоритети державної політики, визначивши як наріжний камінь розв’язання соціальних проблем. Але, як ми всі знаємо, саме в парламенті часто лобіюють ухвалення законів, які дедалі більше заганяють населення в злидні. Наприклад, на виході ухвалення Житлового кодексу...
— Якщо гороворити конкретно про Житловий кодекс, то включення деяких статей «пробивають» саме представники виконавчої влади. Але погодитися з тим, щоб погашення боргів за комунальні послуги відбувалося за рахунок реалізації квартир, не можна. Це цілковитий абсурд. Адже в боржниках, зазвичай, ті, хто не має змоги платити. Тобто, приймаючи такі закони, треба думати про наслідки соціального плану, а не про правомірність каральних санкцій. Гадаю, що будь-який депутат, незалежно від партійної приналежності розуміє, що насамперед слід розв’язати питання про пристойні пенсії й зарплату, з якими в нас зовсім не узгоджена цінова політика. Адже не випадково Президент наполягає на аудиті комунальних служб, які, мабуть, не завжди виправдано підвищують ціни на комунальні послуги та житло. Тому підтримувати такі законопроекти неможливо. Все-таки не варто в усіх гріхах і провалах звинувачувати лише парламент. Треба глибше аналізувати процес законотворчості. І звертати увагу на те, хто ініціює проект того чи того закону, точніше, від кого походить законодавча ініціатива. Лише після цього можна дати об’єктивну оцінку діяльності парламенту. Хоча не треба заперечувати, що деякі депутати лобіюють окремі закони, які не завжди відповідають інтересам суспільства.
— Це, мабуть, ті депутати, котрі купують собі мандати. Адже ви не заперечуватимете, що кількість порушень під час передвиборних кампаній дедалі зростає, як і кількість грошей, що їх кидають на перемогу того або того кандидата.
— На даний час через профільні комітети проходить проект доповнення до Кримінального кодексу статей, які підсилюють відповідальність за порушення законодавства в період проведення виборів. Гадаю, це сприятиме тому, аби кандидати відповідальніше ставилися до вимог Закону «Про вибори».
Також і органи представницької, виконавчої влади, керівники та члени громадських організацій мають відповідальніше ставитися до своїх прав і обов’язків під час проведення виборів. А для цього треба посилити і суспільний, і державний контроль за проведенням виборів, а ще відповідальність за виконання кожним своїх обов’язків у цьому процесі.
— Ви були народним депутатом на початку 90-х і стали їм нині. Порівняльний аналіз схиляється більше до негативу чи позитиву?
— Склад нинішнього депутатського корпусу дещо відрізняється від попередніх більшою, я сказав би, інтелігентністю, грамотністю і виваженістю під час ухвалення рішень. І це можна пояснити усвідомленням попередніх помилок і виборців, і депутатів.
Щодо наших попередників, то за всіх заслуг Верховної Ради 1-го (12) скликання у прийнятті рішень доленосних для становлення й утвердження Української державності, вона була вражена прагненням окремих депутатів лобіювати прийняття тих законів, які призвели до тенденції «прихватизації», вседозволеності та викривлення сенсу комерційної діяльності. «Плоди» ми пожинаємо й зараз.
— І серед нинішніх депутатів є ваші колишні «клієнти». Як у вас з ними складаються стосунки тепер? Адже ви нині — колеги.
— Поміж депутатів є й колишні судді, й працівники міліції, і прокурори, і міністри... Але прокурор, зокрема, це людина, посада якої зобов’язувала наглядати за дотриманням законодавства в державі. Я, як прокурор, прагнув не лише сам, а й вимагав від підлеглих суворо керуватися у своїй діяльності Конституцією України та Законом «Про прокуратуру». Тобто домагався, щоб прокуратура була органом справедливості. Не скажу, що цього було досягнуто на сто відсотків, але все-таки кардинальні зрушення були.
А депутат має також керуватися суто Законом і Конституцією, що дає йому не лише право, а й зобов’язує займатися законотворчою діяльністю. А якщо парламентарії працюватимуть, оглядаючись на своє минуле становище, то нічого доброго, окрім сумбуру і популізму, із цього не вийде. Тому я діятиму лише в рамках, визначених законом, а не відволікатимуся на непотрібні популістські дії та загравання з народом. Виборці самі розберуться, який депутат гідний їхньої довіри, з огляду, знову-таки на результати його роботи.
— Ви не раз висловлювалися не на користь такої непопулярної в народі законодавчої норми, як депутатська недоторканність. А нині як депутат, чи наполягатимете на її скасуванні?
— Моє глибоке переконання, що конституційний принцип рівності відповідальності всіх громадян перед Законом має стверджуватися в житті. Я твердо стояв на цій позиції і відстоюватиму її. Нема чого захищати депутата від відповідальності, якщо він скоїв злочин. До того ж, депутат має нести відповідальність і за завдавання моральної шкоди. На жаль, деякі нардепи користуються тим, що кримінальну відповідальність за наклепи і образи скасовано. Це їм дало можливість робити безвідповідальні заяви, оперувати безапеляційними звинуваченнями і надуманими фактами. Після таких заяв складається неправдива негативна думка про багатьох відомих людей. І тут шкоди, завданої здоров’ю постраждалих від наклепів, жодними цивільно-правовими методами не відшкодувати.
Маємо посилювати відповідальність перед законом тих, хто каже, не думаючи, і ображає безнаказано. Тому в порядку законодавчої ініціативи я вніс відповідний проект закону до Верховної Ради і сподіваюся, що більшість депутатів мене підтримає.
— Ви прихильник Президента, Верховної Ради чи нічий?
— Я був і залишаюся прихильником законності й супутником усіх тих, хто стоїть на цій позиції.
— Ваша фракція «Демократичні ініціативи» висловилася на підтримку створення парламентської більшості. Ваша особиста думка збігається з думкою фракції?
— Я згодний з рішенням фракції «Демократичні ініціативи». І якщо ця більшість не на словах, а на практиці поліпшуватиме життя людей, зміцнюватиме економіку держави, то такі ініціативи треба лише вітати. Я особисто прихильник таких ідей.
— Михайле Олексійовичу, вашу особистість ще дуже довго асоціюватимуть із Генпрокуратурою, тому цілком закономірне запитання про розслідування вбивства журналіста Гонгадзе. Нове керівництво Генеральної прокуратури переможно заявляє про успіхи у розкритті цього злочину, роблячи інколи закид на вашу адресу та щодо непрофесіоналізму вашої команди.
— Можу сказати одне. Поживемо — побачимо. Я маю на увазі результати, за якими можна буде об’єктивно оцінити професіоналізм кожного. Єдине, з чим я не поспішав би, так це з визначенням ролі прокурорів у розслідуванні злочину.
Я вже казав і ще раз повторю — вітатиму і радітиму успіхові в розкритті вбивства Гонгадзе. Причому що швидше, то краще. Хоча як професіонал, переконаний, що слідчій групі у новому складі треба було б поки що утримуватися від категоричних обіцянок і оцінок роботи попередньої слідчої групи, а працювати над виявленням і притягненням до відповідальності злочинців, які обірвали життя Гонгадзе. А вже потім шукати недоліки, якщо вони були серйозні. І тоді суспільство зрозуміє роль і рівень професіоналізму кожного.
Що стосується успіхів у цій справі нової слідчої групи, а саме встановлення приналежності тіла, знайденого в Таращанському районі, то раніше слідство дійшло такого самого висновку і це задокументовано.
— І останнє — дуже сумне запитання і як прокуророві, і як депутатові — чи не помічаєте ви, що корупція міцно оселилася в парламенті, як у затишному гнізді: Самі закони пишемо, самі їх обминаємо, ділимо бюджет, як хочемо, зміцнюємо чийсь бізнес, а чийсь розвалюємо...
— Я б так не сказав. Корупцією вражені й інші структури поза межами парламенту. Біда тільки в нерішучості, непринциповості деяких наших правоохоронних органів, а то й зрощенні їх із злочинними угрупованнями. Про це свідчать факти. Однак слід зазначити й те, що суть Закону «Про боротьбу з корупцією», його застосування часто неправильно тлумачать на практиці. У гонитві за показниками відсотки наганяють на дрібних справах, свідомо чи несвідомо обминаючи «китів». У цьому й полягає сенс загрози державній безпеці.
Але ми маємо визначитися і з самим поняттям корупції та організованої злочинності, привести до норми в цьому плані законодавство. Але й цього замало. Слід не на словах, а на ділі викорінювати це зло. І насамперед треба викорінювати передумови, які сприяють залученню у злочинні зговори працівників правоохоронних органів. Інакше всю боротьбу можна звести нанівець.
Я також приймаю об’єктивну критику і на свою адресу щодо недостатньої боротьби з організованою злочинністю в період роботи Генеральним прокурором України. Та одного бажання замало. Треба, щоб були ще й можливості. Слід визнати, що зі своїм кількісним штатним апаратом і обсягом покладених на прокурорів функцій стовідсоткової ефективності в роботі досягнути важко. Тут потрібно кардинально розв’язувати питання збільшення фінансування прокуратури. Інакше гарні наміри залишаться в стадії гарних намірів і в нового Генпрокурора.
Вела інтерв’ю Олена Васильєва.
