Коли бачиш у зарубіжних фільмах, як працівники муніципалітетів стурбовано вирішують, як витратити бюджетні надходження: ще одного слона у місцевий зоопарк купити чи тротуари в тому-таки зоопарку новою плиткою вистелити, — мимохіть позаздриш. Нам би ваші проблеми!
Ось, скажімо, у селищі металістів Слов’яносербського району на початок цього року в дитячому садку було всього троє діток. У бюджеті й передбачили на ремонт приміщення однієї групи дитсадка, що працює, сущі копійки — всього 500 гривень. Але, як з’ясувалося пізніше, послуг дитячого дошкільного закладу потребують значно більше родин. Нині його відвідують уже 25 хлопчиків та дівчаток, а ще лежать заяви від батьків більш як десяти дітей. Отож, ніяк не обійтися і без другої групи... А приміщення для неї довго пустувало, то ремонтувати треба і його.
Як бути? Селищний голова Вадим Лукерін пішов до людей. І вирішили спільно зробити ремонт другої половини дитячого садка. В складчину, методом народного будування. По 50 гривень внесли батьки, чиї діти вже відвідують дитсадок, і по сотні — ті, котрі бажають отримати цю послугу. Так і створилася сума в більш як дві тисячі гривень. Рада взяла на себе оплату матеріалів для ремонту дитячого садка, а батьківські кошти підуть на самі ремонтні роботи. І все це без примусу, без якоїсь особливої агітації. Батьки та матері добре розуміють: роблять це для власних дітей. А ще добре знають, що місцеві бюджети нині — як охрімова свита, викроїти з них щось додатково немає звідки.
У такий спосіб розв’язали в цьому селищі ще одну актуальну проблему. Тут уже шапка пішла по значно більшому колу. Йдеться про будівництво дороги до сільського кладовища. Депутати Галина Гелюх, Алла Мороз, Неоніла Житник, Олена Іващенко та інші зустрілися зі своїми виборцями, провели сходи. Кожна родина здає на облаштування дороги до святого для всіх місця по 5 гривень — таким було їхнє рішення. Зібрали більш як тисячу гривень, і нині дорогу будують.
Утім, матеріальні можливості у мешканців села різні. Є тут уже й такі господарі, які на громадське благо можуть виділити значно більші суми. Це вже як совість підкаже. Можна взагалі триматися осторонь і сконцентруватися на власному добробуті, а можна і, певно, варто поступити так, як фермери села Жовте в тому ж Слов’яносербському районі.
Колишнє місцеве КСП, що перетворилося на агрофірму, відверто відійшло від проблем соціальної та культурної сфер цього села. Базового підприємства, отже, в Жовтянській сільраді не виявилося. Але живуть і трудяться тут фермери Віктор Колибенко, Анатолій Шарий, Петро Пеньків. Завдяки їм не відчувають себе закинутими і нікому не потрібними місцеві соціально незахищені мешканці, а всі земляки цих справжніх господарів мають можливість, як і в минулі часи, по-святковому відзначати День Перемоги, День молоді, День здоров’я, Міжнародний день захисту дітей...
А приклад у цій благородній справі показує родина сільського голови Володимира Лобова. Він першим вкладає особисті кошти в те, що необхідно громаді. Промовиста деталь: Володимир Анатолійович разом із землевпорядником сільради Павлом Журавльовим на власному транспорті возить гравців сільської футбольної команди на виїзні матчі. Без такої дієвої особистої підтримки односельців жовтянські футболісти навряд чи могли б утримувати репутацію однієї з кращих у районі команд. У місцевому бюджеті, як ми вже знаємо, не вистачає коштів і на нагальніші потреби села. Але не можна без свят, не можна без спортивних змагань! Так вважають і активно цьому сприяють. Бо — справжні патріоти свого рідного села.