— Кожного року до мене приїжджають журналісти. Кожного разу ми намагаємося з ними докопатися до істини. Говоримо про проблеми та труднощі селянської праці, про шляхи до успіху. Про те, який важкий він, успіх цей, знову ж... І що? Нічого не змінюється! Так для чого знову переливати з пустого в порожнє? — такими, прямо скажемо, не дуже душевними словами, почав розмову депутат Троїцької районної ради, директор приватної агрофірми «Новознам’янське» Михайло Євсюков. У нього минулого серпня було одразу дві знаменні події: відсвяткував свій ювілей — піввіку прожив на землі! — і оце тільки що отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
І обличчя у співбесідника, коли він промовляє ці слова, робиться серйозним і дещо засмученим. Глибше позначилися зморшки між бровами, голос став різкішим...
— Хотілося б, щоб влада, в першу чергу верховна, уважнішою була до селян. А то, виходить, ми потрібні лише тоді, коли комусь підтримка на виборах необхідна. А так — ні до кого не достукаєшся, — каже.
Михайло Андрійович не безрозмірної матеріальної допомоги просить. Ані він, ані його господарство, яким керує уже багато років, бідними не вважаються. Навпаки, «Новознам’янське» — одне з тих, що є аграрною славою регіону, хоч давним-давно зараховане фахівцями до «зони ризикованого землеробства».
— Чому у Михайла Євсюкова все, за що він береться, виходить?
— Так хист у нього, — впевнені односельці. Вони пам’ятають свого нинішнього директора простим механізатором, бригадиром рільників, головним агрономом, керуючим...
...Якщо говорити про хист любити землю, то варто уточнити, що в даному разі це означає не так захоплюватися чи обожнювати, як відчувати, розуміти, турбуватися, плекати, не шкодувати на землю ні фізичних, ні душевних сил. І навіть — прощати її в разі неврожаю. Бо — і в цьому Михайло Андрійович упевнений — він найчастіше трапляється з вини самого господаря. У Новознам’янському, приміром, хоч би як дорого це не коштувало, завжди стараються дотримуватися агротехнічних вимог. Вважають: не марно наука билася над ними стільки часу! Тут і сьогодні ускладнена семипільна сівозміна.
— Можна, звісно, її порушувати. Можна обдурювати людей, начальство. Але землю не обдуриш! — упевнений талановитий хлібороб Михайло Євсюков. — Рік-другий з неї, може, і будеш знімати вершки. А потім все одно програєш.
Адже і сам Євсюков, і люди його не для того трудяться від роси до роси. І жити в рідному селі, з тутешньої землі годуватися вони планують не рік-два, а завжди.
— Я приватний підприємець і розумію, що сам себе цим з’їдаю, але все одно, скільки житиму, і вулиці асфальтуватиму, і газ тягтиму, і школи, ФАПи, клуби утримуватиму, — каже Михайло Андрійович.
Тут варто додати, що село за об’єкти соцкультпобуту заборгувало директору агропідприємства уже більш як 400 тисяч гривень. Сума в господарстві знадобилася б. Але не вимагає він її. Директор розуміє, якщо не він, успішний і від того сильний, все зробить, то й ніхто. І ноша ця — турбота та допомога — хоч і важка, але почесна. Та й не зміг би Михайло Андрійович шикувати, якби люди, які виросли поруч з ним, бідували.
У Новознам’янці не вельми відділяють «своє» від «спільного». Директор завжди дасть машину, якщо комусь треба. Чи трактора виділить — сіна накосити. Агропідприємство привозить пільговикам вугілля зі складу, розташованого за 50 кілометрів від села. І люди йому в разі необхідності допомагають. Минулого року, приміром, дощ намочив скошений у валки ячмінь. То перевертати його прийшли всім селом, і пенсіонери, і дошкільнята.
— Я знаю, що наша агрофірма вже не розпадеться, —впевнений Михайло Євсюков. — Адже ми разом переживали не лише щасливі часи успіху. В найлихіші в пам’яті нинішнього селянства 1996-1997 роки не залишили мене люди.
А щодо безробіття... Так з ним у Новознам’янському покінчено.
— Усі, хто хоче працювати, працюють, — каже Євсюков. Але додає: — Є, певна річ, і такі, хто не хоче трудитися...
Утім, і вони, посидівши вдома півроку-рік, усе одно повертаються до агрофірми. Михайло Андрійович вважає, що саме безробіття винне в тому, що в країні зросла і дедалі зростає злочинність.
— Якщо людина не може заробити гроші легальним шляхом, вона шукає інші, найчастіше, виходить, не зовсім законні, — розмірковує він. — А я цього допустити не хочу і права не маю.
Підтвердженням правильності такої позиції може слугувати і такий факт: у Новознам’янському практично покінчили і з злочинністю. Хочете — вірте, хочете —ні, але вже кілька років тут усе спокійно. З того самого часу, як за ініціативою директора колишній начальник «угро», котрий пішов на пенсію, людина досвідчена та серйозна, створив у селі власний загін самооборони. Тепер тут охороняють усе, що може являти інтерес для нечистої на руку зальотної людини. Свій місцевий пост охорони стоїть і біля бензоколонки, і на мехдворі. І так розташований, що жодна чужа машина просто так не заїде.
Під зимовий ангар для техніки пристосували приміщення, яке колись будували для свиноферми. Нічого в господарстві не пропадає! Тому й машини зберегли.
Одне слово, новознам’янці на чолі зі своїм директором — господарі справні. Все, що від них залежить, для власного добробуту вони постаралися зробити. Що ще не встигли — роблять, не лінуються. Але в цьому і біда, що не все від них залежить. Хіба це справедливо, коли літр молока приймають від населення за 28 копійок, а склянка чаю у столичному кафе коштує 1 гривню 36 копійок? Я згоден — у нас ринок. Але чому закони починають діяти лише тоді, коли справа стосується наших, селянських обов’язків?
А що селяни сьогодні мають? Формально — державний акт на володіння землею, право власності. А насправді — у кращому разі розбитий трактор та борги, що залишилися від колишніх господарів. Їх поділили між новими так само, як і землю. І практично жодної можливості вижити на своїй п’яді годувальниці самостійно. Самому стати повноправним господарем. Це —до питання про те, як важливо повернути селянам землю.
Михайло Євсюков розуміє, що на місцевому рівні проблем цих не розв’язати. Тут обов’язкове бажання представників верховної влади. Тим паче, від участі у процесі не усувається. Михайло Андрійович — депутат районної ради. Очолює комісію з аграрних питань. Це в його компетенції вирішувати, кому видавати землю в оренду, в кого вилучити її і як використовувати. Сам господар, досвідчений агроном, він краще багатьох знає, що потрібно кожному клаптику такої любимої ним троїцької землі. А ще він упевнений:
— На селі мають бути господарства різних форм власності, як у Конституції написано. Але право розпоряджатися нею треба віддати місцевим радам. Щоб нікому не дозволялося використовувати землю не за призначенням, шкодити та не берегти її. Кожного господаря, котрий бере землю в оренду, треба документально зобов’язати доглядати за ділянкою, що дісталася, орати її, годувати та ростити на ній урожай. Інакше — відбирати землю. Не гідний!
