Під час проведення в Україні представницької міжнародної конференції, що присвячена обговоренню питань парламентського контролю у сфері безпеки і оборони, заступник Голови Верховної Ради України Олександр ЗІНЧенко відповів на запитання нашого кореспондента.
— Олександре Олексійовичу, по-перше, чи справді питання цивільного контролю за діяльністю збройних формувань на сьогодні для України таке актуальне і потребує розгляду на державному рівні?
— Після трагічних подій 11 вересня минулого року всі країни світу опинилися перед обличчям нових загроз, спектр яких значно розширився. В цій ситуації людству необхідно реагувати на складні й небезпечні виклики. І така реакція насамперед повинна бути адекватною з точки зору заходів реагування. Не останню роль у цьому має відігравати не тільки державна влада, а й суспільство загалом.
Обгрунтована прозорість цивільно-військових відносин на сьогодні залишається істотним питанням для багатьох держав, зокрема і для України.
Тому, безумовно, цивільний контроль у військовій сфері є передусім питанням національної безпеки і оборони України. Вирішення цього питання в державі — це прямий вплив на стан регіональної та міжнародної безпеки, це вимога сучасності.
Питання демократичного контролю для нас, українців, на сьогодні має гіркий присмак. Останні всім відомі трагічні події над Чорним морем та у Львові рельєфно відобразили проблеми розбудови в українській армії, і, на жаль, прикро, що все це спричинило велику кількість людських жертв.
У світлі цих подій вважаю, що запровадження і законодавче закріплення дієвої системи парламентського контролю над силовими структурами повинно стати одним з першочергових завдань у сфері безпеки і оборони.
— Які кроки вже зроблені парламентом для реалізації реформування військово-цивільних взаємовідносин?
— Нагадаю, ще в 1991 році, проголосивши свою незалежність, наша держава обрала шлях демократичного розвитку. Це стосується не тільки розвитку державних інституцій, а й розвитку українського суспільства загалом. Важливою складовою в цьому питанні є реформування в державі силових структур через створення системи демократичного контролю над діяльністю структур національної безпеки і оборони.
За 11 років в цьому напрямі зроблено вже чимало. Зокрема, в основному сформовано правову базу, яка визначає права і повноваження парламенту та державних інституцій у здійсненні контролю та в регулюванні діяльності Збройних Сил, інших військових формувань.
Протягом 1991—2002 років Верховною Радою України схвалено понад 125 законодавчих актів, які врегульовують різні аспекти діяльності силових структур.
Це насамперед Закони України «Про Збройні Сили України» (1991), «Про оборону України» (1991), «Про розвідувальні органи» (2002).
З прийняттям у 1996 році Конституції України, а в 1997 — Концепції (основ державної політики) національної безпеки України цивільний контроль над військовими формуваннями держави було остаточно легітимізовано національним законодавством. «Демократичний контроль над воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки» було визначено концепцією одним з основних принципів державної політики в галузі безпеки. Важливим етапом на шляху становлення системи такого контролю стало законодавче закріплення в Конституції Ради національної безпеки і оборони України як вищого координуючого органу силових структур держави.
— Зрозуміло, що Верховна Рада України не може здійснювати керівництво військовими формуваннями, але які взагалі, на ваш погляд, є механізми парламентського впливу на цивільно-військові відносини?
— Згідно з чинним законодавством парламент не здійснює безпосереднього керівництва збройними формуваннями, але водночас він має у своєму розпорядженні досить широкий і відносно самодостатній арсенал механізмів впливу, серед яких найвагоміший — розгляд та затвердження оборонного бюджету, особливо, підкреслюю, його структури, а також прийняття відповідних законів та програм, затвердження структури, чисельності та функцій Збройних Сил, прийняття рішення про війну і мир тощо.
Верховна Рада України також може проводити парламентські розслідування та слухання з усіх, без винятку, питань оборонної сфери та національної безпеки. Ці повноваження парламенту України чітко закріплені відповідними законами та Конституцією держави.
До речі, сьогодні вже завершується робота над проектом Стратегії впровадження демократичного цивільного контролю над Збройними Силами. Готується до розгляду Верховною Радою нова редакція Концепції національної безпеки України.
— Який, на ваш погляд, вплив мають на розв’язання питання демократичного контролю в Україні над сферою національної безпеки і оборони стосунки України з НАТО?
— Україна розглядає НАТО як військово-політичну організацію, що об’єднує демократичні держави Європи і Північної Америки. Ця структура є провідною структурою безпеки у сучасній системі загальноєвропейської безпеки, лідером інтеграційних процесів у цій галузі в Європі.
П’ять років особливого партнерства з дня підписання Хартії — це вже тривалий термін для партнерства. За цей період альянс мав багато можливостей ознайомитися з позиціями фракцій, комітетів та керівництва парламенту щодо інтеграції України в НАТО. Не завжди це була жорстка визначеність у напрямах співробітництва, але, нагадаю, що в парламенті, по суті, має бути той спектр думок і поглядів, який віддзеркалює настрої в суспільстві. Дуже приємно, що вищі посадові особи альянсу це завжди розуміють та створюють найсприятливіші умови для спільного діалогу. Крім цього, особливі стосунки України з НАТО стали також важливим шляхом наближення нашої держави до ЄС. У цьому контексті формування Спільної європейської політики безпеки і оборони ЄС надає Україні додаткову можливість використати партнерські відносини з НАТО для участі у побудові нової системи європейської безпеки.
Бесіду вів Володимир ІВАНОВ.
