Уже через чотири місяці після приїзду до Португалії на заробітки, зізнається Іван, його міцно взяла в свої обійми ностальгія. А коли дружина брата (вони обоє також гнуть спини на чужині) народила сина, Іван так перейнявся бажанням їхати додому, що жодна сила не могла його зупинити: «Згадав про свого маленького синочка, одне слово, ви мене розумієте».

Велосипед Махаровський купив із першої зарплати. Їздив ним на роботу. У вихідні — на екскурсії. Після однієї з таких подорожей від Браги до Ліссабона — протягом двох днів він подолав тоді 400 кілометрів — з’явилася  думка дістатися в такий спосіб додому. Як на гріх, десь за два тижні до виїзду серйозно травмував ногу — лікарі наклали дванадцять швів. Друзі вважали, що Іван змінить своє рішення. А він, підлікувавшись, попрощався з ними, а тоді натиснув на педалі.

У перший день, згадує відчайдушний мандрівник, на нього чекала неприємність: через те, що їхав крутими узвозами, зіпсувалися гальма заднього колеса. Повністю відремонтувати їх не вдалося, стишував хід ручним гальмом. Коли дістався меридіана Гринвіча, звернув увагу на встановлену арку. Вона, за словами Махаровського, дуже схожа за формою на ту, що прикрашає вхід до Центрального парку культури і відпочинку у Вінниці.

Дорога була дуже важка. На один з альпійських перевалів, скажімо, підіймався майже п’ять годин. Зате, коли вибрався на гору, на нього чекала приємна несподіванка: зустрівся з таким, як сам, велотуристом. На Іванове «привіт!» він теж відповів українською. З’ясувалося, 27-річний Дмитро Литвин ще в чотирирічному віці виїхав з батьками з Києва до Канади. Тепер працює в Англії. Їде велосипедом з Лондона до Пізи. Захоплюється історією Римської імперії. Тому з цікавістю розповідав про кожне нове місто Італії, поки їхали разом.

Мости, тунелі, автодороги обслуговує багато наших співвітчизників. «Статистиці не відомо, скільки їх там обливається потом, виконуючи найважчу, чорнову роботу. За копійки. Сам працював на одному з португальських автобанів. Хоч би що там казали, а ми, українці, для них — люди другого гатунку...»

Рідну землю 40-річний мандрівник впізнав найперше по тому, як раптово збільшилася кількість вибоїн на автотрасі Берегове—Стрий—Тернопіль. Найдовшу у своєму житті веломандрівку — чотири тисячі кілометрів (виходить, щодень він долав у середньому 200 км) Махаровський присвятив дню народження свого маленького сина. Батько ступив на поріг рідної оселі напередодні його четвертого дня народження.

Вінниця.