У скорботні дні прощання з видатним футбольним тренером сучасності Валерієм Лобановським у деяких виданнях була опублікована його біографія, де зазначалося: за фахом Валерій Васильович — інженер-промтеплоенергетик, закінчив Київський політехнічний інститут. Одесити з повним правом заперечують: ні, теплоенергетиком Лобановський став усе-таки в нашому місті. І посилаються на документи, що й подосі зберігаються в Одеському політехнічному університеті (донедавна — інституті). Серед нашого брата-журналіста, зазначимо заради справедливості, перший узяв їх до рук працівник міської газети «Одесский вестник» Олександр Галяс. І що ж у тих документах? Процитуємо та прокоментуємо лише деякі з них.
«Ректору Одеського політехнічного інституту проф. Ямпольському С. М. від Лобановського В. В.
Заява
Прошу зарахувати мене до Одеського політехнічного інституту в зв’язку з тим, що я переїхав на постійне місце помешкання до м. Одеси. До цього часу я навчався в Київському ордена Леніна політехнічному інституті на заочному відділенні теплоенергетичного факультету.
8.02.65 р.
Підпис — Лобановський».
Цій заяві передували такі події. Коли наприкінці 1964 року до київського «Динамо» прийшов тренером Валерій Маслов, то з провідним нападаючим цієї команди Валерієм Лобановським вони майже одразу «не зійшлися характерами»: новий тренер сповідував жорстку дисципліну на основі беззастережної покори футболістів своєму наставникові, а Лобановський вважав, що гравець краще впорається зі своїми обов’язками, якщо не сліпо дотримуватиметься тренерських настанов, сміливо імпровізуватиме під час гри, сам знаходячи результативніші варіанти. Розбіжності призвели до того, що Лобановський із «Динамо» пішов. І одразу був запрошений до Одеси, в «Чорноморець», з наданням квартири в центрі міста, на вулиці Бебеля. Навчатися в Києві було доволі незручно, і В. Лобановського, за його заявою, в останні дні грудня 1964 року відрахували з числа студентів КПІ. Далі пішли клопотання Чорноморської басейнової ради добровільного спортивного товариства «Водник» профспілки працівників морського і річкового флоту й наведена вище заява В. Лобановського на ім’я ректора Одеського політеху, а наказом від 6 квітня 1965 року футболіста було зараховано студентом 5 курсу заочного відділення теплоенергетичного факультету цього вузу. З додатковим складанням іспитів з низки предметів, адже в КПІ Лобановський до цього закінчив лише три курси. Ці екзамени Валерій склав, включився, окрім гри за «Чорноморець», у нормальний навчальний ритм, хоча «в ногу» з іншими студентами йому було йти важко — часті виїзди не завжди вписувалися в розклад іспитів. Надолужував, отже, за індивідуальним графіком. А там дійшла черга й до захисту дипломного проекту. До того ж суто одеської тематики: «Газопостачання допоміжних цехів Одеського сталепрокатного заводу імені Дзержинського». В. Лобановський захистив його з оцінкою «добре» 21 червня 1966 року. Постановою Державної атестаційної комісії тоді ж йому було присвоєно кваліфікацію «інженера-теплоенергетика», що засвідчив і невдовзі виданий диплом.
Як навчання у вузі, набуття фаху позначилося на його кар’єрі футболіста і тренера? Важко сказати. Можливо, інженерне мислення таки й посприяло тому, що став він знаменитим.
