Трохи більш як п’ятнадцять і трохи менш як двадцять відсотків. Здавалося б, це просто цифри, але за ними стоїть забезпечення такими життєво важливими для Криму ресурсами, як вода та електроенергія.
Водою півострів забезпечується рукотворною артерією — найбільшою в Європі, яка називається Північно-Кримський канал. Щорічно вода Дніпра, а це понад 1 млрд. куб. м, доставляється кримським споживачам, заповнюючи водосховища питною водою, а землі сільгосппризначення північного й центрального Криму дорогоцінною вологою.
Для аграріїв дніпровська вода має свою ціну, оскільки третина обсягу кримської сільгосппродукції вирощується за допомогою меліорації. А ефективність використання одного гектара кримської землі, при зрошенні, збільшується в три з половиною разу.
На одного кримчанина припадає в 4,7 разу менше прісної води, ніж у середньому по Україні. Основна частина кримського степу за кількістю опадів і показниками ґрунтів по праву могла б вважатися пустелею, якби не Північно-Кримський канал.
Сільське господарство є провідною галуззю економіки Криму, але за кліматичними показниками півострів — зона недостатнього зволоження. Близько 85 відсотків води для потреб зрошення надходить Північно-Кримським каналом. Від того, як працюватимуть меліоративні системи, залежить доля й нинішнього агросезону.
Чи замислюється над цим кримська влада, поки що невідомо, принаймні офіційно про це не кажуть. Та й про що говорити, якщо альтернативи Північно-Кримському каналу просто немає.
Щодо електропостачання, то Крим виробляє трохи менш ніж двадцять відсотків власної електроенергії, включаючи традиційну генерацію, а також енергію сонця й вітру, що виробляється сонячними та вітровими електростанціями.
Для прикладу: середньодобовий баланс споживання електроенергії в Криму становить 630 МВт, а власна генерація — 240 МВт. Отже, у пікові години завантаження спостерігається дефіцит у 400 МВт. Цю проблему в Криму намагатимуться розв’язати за допомогою... 1400 мобільних дизельних установок, поставлених МНС Росії.
А в перспективі — будівництво двох великих парогазових електро-
станцій на Керченському півострові та в районі Джанкоя. Але цей проект розрахований щонайменше на три роки, а що до цього часу робити кримчанам, відповіді на це запитання немає. Хоча Росія й обіцяє розв’язати цю проблему, але як саме, поки що не зрозуміло.
Питання не тільки в енергетиці й воді, а в інфраструктурі півострова загалом. Призначений куратором Криму віце-прем’єр російського уряду Дмитро Козак каже, що вже до 2020 року кримчани відчують реальні зміни.
Усе це, звичайно, у планах. Кримчани про будівництво Керченського мосту чують уже майже 20 останніх років від представників різних політичних сил, які перебували у владі, але віз, точніше, міст і досі існує лише у віртуальному, а не матеріальному вигляді.
ПЛАНИ
І перший реальний проект, за його словами, — будівництво транспортного переходу через Керченську протоку, яке плановано здійснити протягом трьох років. Передбачається, що транспортний перехід, який оцінюють в астрономічні 3—5 млрд. доларів США, буде не тільки автомобільним, а й залізничним мостом. По ньому прокладуть як автостраду, так і двоколійну залізницю, а крім того, водопровід і нафтопровід.
