Презентація рубрики
Про школу, порядки в ній, ми, мабуть, знаємо всі. Не з чуток: колись самі навчалися, тепер набираються там розуму наші діти й онуки. Вони розповідають, а у вас від почутого часом мурахи по спині бігають, серце починає битися швидше. Помічали таке, читачу? Так-так, саме тієї миті, коли Машенька чи Павлик так оце неохоче, відчужено (або, навпаки, емоційно) розповідають, що вчителька тріснула указкою Вовочку, а класний керівник вигнав зі школи, Петька, який прийшов не у формі, — цієї миті ви й почали хвилюватися.
Про ці та багато інших неподобств ми розповідаємо на кухні, в транспорті, але ніколи ні на кого не скаржимося. «Собі дорожче і дитині нашкодиш», — виправдовуємося, визнаючи, що в школі є чудові педагоги, котрі сповна віддають себе дітям.
Проте час подивитися на школу очима школяра, від якого не сховаєш усе гарне й добре. Але й не приховаєш хамства, підлабузництва, грубощів, неприкритих поборів, непрофесіоналізму та байдужості.
На часі розповісти про життя школи, яке воно є. Різнобарвне, з плюсами та мінусами, з усмішкою і сльозами. Для цього й започатковуємо нову рубрику «Перерва на реформи».
Не таємниця, що реформа в дванадцятирічках вочевидь пробуксовує, тобто реформений процес, на жаль, іде з перервами. Чому? Чому в школах процвітають лицемірство та підлабузництво? Чи непокояться педагоги про здоров’я школярів? Чи поважають їх як особистостей? Як навчають і чого? Чи всі вчителі відповідають цьому високому званню? Чому дволика Марія Василівна, яка говорить гарні слова про гідність і честь і тут-таки принижує честь і гідність вихованця?
Розмова буде серйозна і справедлива. Ви, читачу, готові підтримати її? А ви, освітяни?
Ми відкриті для діалогу.
