Під такою назвою «ГУ» починає серію матеріалів про стан вітчизняної системи охорони здоров’я, про відносини громадянина зі сферою медичних послуг. В цих статтях ми спробуємо відповісти на запитання: чи актуальна сьогодні стаття Конституції, яка гарантує нам право на безплатне медичне обслуговування?
Ми намагаємося розібратися в алогізмі того, що відбувається. Очевидно, що всі наші проблеми, зокрема і в медицині, — через брак грошей. Хто має фінансувати охорону здоров’я, чи потрібна нашому соціуму страхова медицина, на що може розраховувати середньостатистичний співвітчизник у боротьбі за своє здоров’я — це аж ніяк не повний перелік складових проблеми, яку ми намагатимемося розкрити на сторінках нашої газети.
Швидка чи перша допомога
Життя нам натякає — того, що було, не повернеш. Безплатна медицина залишилася в минулому, а теза про те, що здоров’я не купиш, втратила свою актуальність. Сьогодні його (здоров’я) можна лише купити. Щоправда, Міністерство охорони здоров’я поки що ухиляється від шокової терапії офіційних констатацій з цього приводу. Але практичне спілкування з нашою медициною дедалі більше підтверджує цю думку.
Неофіційно медицина в нашій країні вже давно платна. Тільки ця плата називається інакше: «подяка» лікареві, «добровільна допомога» лікарні, «обов’язковий список» медикаментів хворому, який лягає на операцію, тощо. До таких внесків громадяни зазвичай готові. Однак є ситуації у житті, котрі не можна передбачити і запланувати. Напад апендициту, гіпертонічний криз, перейми, травми тощо. Щоб упоратися з такими «форс-мажорами», традиційно набираємо заповітний номер «03».
...У тримісячного сина температура 39. Малюк палає, плаче, не спить. Ніч. Батьки в істериці. Викликають швидку. За сорок хвилин, нарешті, машина приїздить. До квартири входять чоловіки в білих халатах — лікар і санітар. У лікаря червоні очі (можливо, й від безсоння) і він ледь говорить. Навіть не дивиться на дитину. Дізнавшись, що дитині три місяці, виносить вердикт — до лікарні. З’ясовується, що є розпорядження: таких немовлят в обов’язковому порядку госпіталізувати. Збираємося. Беремо памперси, дитяче харчування — адже малюк має їсти кожні чотири години. Сідаємо до «карети».
— А вам не можна, — зупиняє лікар з червоними очима батька, який теж хоче їхати з нами. —Ну, якщо оплатите свій проїзд, тоді візьмемо, —зглянувся «рятівник».
У столичній дитячій лікарні, куди нас привезла «швидка», малюка обстежили: взяли мазок, зміряли температуру, послухали дихання, зробили заспокійливий укол і відправили до палати.
Син продовжував плакати. У палаті з чотирма ліжками ми були самі. Якщо не рахувати великих чорних тарганів та протягу — шибка була розбита. Всю ніч довелося стрибати на сітці ліжка, на якій спала вкрита моєю курткою дитина (ковдру нам не дали), щоб вона спала. До ранку ніхто до палати не заходив. Вранці медсестра люб’язно відвела мене на кухню, де пощастило розжитися окропом для приготування дитячої суміші ще до офіційного сніданку.
О пів на дев’яту з’явилася наша лікарка. І почала кричати. Мовляв, я ламаю державне майно — колисаю дитину на сітці ліжка. Потім вона на підвищених тонах пояснила, що медикаментів у них взагалі немає. Треба все купувати самим. Одразу захотілося схопити сина і бігти звідси якнайдалі. Вдома хоч вікна цілі та чисто. На що ескулапша гнівно заявила: «Ви, матусю, дитину занапастити хочете?! Лежатимете тут, скільки я скажу!». Після такого уважного обходу я написала заяву про те, що забираю дитину додому під свою відповідальність...
Вдома, виконуючи всі приписи лікаря (він відвідував дитину щодня, робив уколи), придбавши необхідні ліки, мікстури та розтирання, всією родиною ми вилікували малюка протягом тижня. Через два місяці він знову підхопив інфекцію з високою температурою. Приїхала «швидка», але госпіталізувати дитину я категорично відмовилася. В моїй батьківській практиці я вирішила замінити швидку медичну допомогу на екстремальну терапію «допоможи собі сам».
P. S. У концепції реформування української системи охорони здоров’я перша медична допомога зберігає статус безплатної. Тобто будь-яка людина теоретично має право одержати її безоплатно. Реформа лише розпочинається, а ця її стаття на практиці далека від заяв міністерства, що стоїть на варті нашого здоров’я. Поки що у громадян України немає страхових медичних полісів, які гарантували б їм цю послугу. Та й навряд чи за нашого рівня життя такий сервіс приживеться в широких масах. Мабуть, охорону здоров’я слід диференціювати стосовно різних прошарків населення. Поки що ми користуємося медпослугами за подвійним стандартом, що його можна визначити банальною істиною реального життя — лікар ситий і хворому легше.
Про швидку фінансову допомогу людям у білих халатах читайте в наступному матеріалі рубрики.
