Тільки-но пройшло повідомлення про захоплення телебачення групою народних депутатів та їхніми прибічниками, ми вийшли на мобільний зв’язок з кількома з них. Ось що розповіли нам «абоненти» під синхрон тривожного повідомлення.
Григорій Омельченко:
— Ми прийшли домовитися про прямий ефір трьох лідерів опозиційних фракцій: зрештою, державне телебачення утримується і на податки наших прихильників. Чому за їхні гроші їм відмовляють знати правду? Чому більшості виборців, які проголосували за наші політичні сили, нав’язують одні й ті самі сюжети?
Тут зібралося майже 100 народних депутатів і багато представників владних та силових структур. Почекайте, я запитаю, може, то вони наші прибічники?.. Здається, я помилився. Або під час виконання службових обов’язків шифруються.
Віктор Терен: — Я рішуче заперечую сам термін «захоплення». Жодного натяку на нього тут немає. А що є? Три лідери трьох великих парламентських фракцій Мороз, Тимошенко і Симоненко , депутати, зокрема і від блоку «Наша Україна», прийшли на телебачення і абсолютно цивілізовано попросили прямого ефіру для кожного лідера по три хвилини. Але влада страшенно перелякалася менш як десяти хвилин правди. І тому вимкнула передачу на першому каналі. Наїхало дуже багато представників силових структур, Семиноженко, Чиж. Усі чомусь перелякані. Міліція перекрила кабінет і апаратні, хоча ніхто не збирається туди вриватися. Нарешті, домовилися зі Сторожуком, що прямий ефір лідерам опозиції нададуть. Ми змушені були прийти сюди, бо це єдиний спосіб оприлюднення рішень всеукраїнських народних зборів. Народні депутати дислокуються в трьох місцях: частина в кабінеті Ігоря Сторожука, частина скромно стоїть у коридорі, а в студії перебувають лише три керівники опозиції. Ніхто нікому не заважає. Запевняю вас. Як журналіст. Ми чудово знаємо, що найкращий подарунок для влади — спровокувати її на якісь дії. Тому такого подарунка дозволити собі не можемо.
Валентина Семенюк: — Я також там була. Річ у тім, що напередодні ми подали заявку на висвітлення своєї позиції, але відповідь отримали двозначну. Оскільки ніхто не може позбавити нас і як громадян, і як народних депутатів конституційного права на свободу слова, то ми з групою колег все-таки наполягли на цьому праві, відвідавши цю установу.
До приміщення телебачення ми зайшли безперешкодно, міліція нас упізнала як народних депутатів. Коли Олександр Олександрович, Юлія Володимирівна, Петро Миколайович зайшли до студії, ми пішли в інше приміщення, куди заходити було не заборонено, принаймні відповідних застережень, вивісок там не було. У тому приміщенні ми, звичайно, жодної апаратури не чіпали, жодної кнопки не натискували, поводилися спокійно, це бачили працівники правоохоронних органів і тому жодних вимог чи претензій до нас не пред’являли. Якщо хтось там і нервував чи підвищував голос, то це сам Сторожук. Спілкуючись з операторами, ми запропонували їм на звичайному відеомагнітофоні переглянути касету прес-центру Соцпартії з фактами розслідування справи Гонгадзе, що вони й зробили.
Вважаю, що відвідинами телецентру ми таки домоглися певної перемоги. Хоч правди в телеефірі нам сказати того вечора не дали, зате показали титри і народ побачив, що опозиція свого вимагає. А головне — нам дали слово, нам пообіцяли надати у вівторок телеефір.
Записали Людмила КОХАНЕЦЬ, Анатолій БЕНЬ.
