Крихітне село Розлив, що не має власної ради, а віднедавна за новим адміністративним поділом входить до складу Білозерської селищної ради, одного з райцентрів Херсонщини, перше у районі зареєструвало статут територіальної громади. Утім, до цього людей підштовхнули екстремальні обставини.
Розлив засихав
Усі 113 дворів села з промовистою назвою Розлив умить залишилися без води. За борги місцевого господарства РЕС «відрубав» систему від енергопостачання. Автономного, «дворового» колодязя чи свердловини —жодного на все село!
— «Добрі» господарі, довівши село до ручки, порізали на металобрухт та й вивезли невідомо куди одну з двох водонапірних башт, — згадує сумні засушливі часи селищний голова Білозерки Ніна Степанян, яку знову обрали на цей пост. — Коли приїхали з членами виконкому перший раз до нового «обійстя», що увійшло до складу селищної ради, нас зустрів натовп людей зі сльозами на очах. У поглядах і словах одне: благання про допомогу.
Слова ловили через вікна
...З розпадом СРСР почав занепадати і радгосп «Городній велетень» — овочевий гігант приміського Білозерського району, що забезпечував помідорами, абрикосами, черешнями та ще багато чим ледь не половину Сибіру та Далекого Сходу. Відділок №7 (так тоді офіційно називався нинішній Розлив) — один із десяти, що утворювали велетенський радгосп-«город», мав потужну тваринницьку базу. Сотні робочих рук обслуговували молочно-товарний комплекс, м’яса й молока вистачало і собі, і на продаж. За «великого переділу» на ласий шматок накинув оком сусідній радгосп «Батумський». Багато обіцяли нові хазяї. Проте...
Куди лише не писали селяни: і в область, і в Київ, і в газети. «Гинемо!» — волали, не в змозі байдуже спостерігати, як вирізають і вивозять скотину, руйнують ферми, залишаючи людей без роботи. Зрештою, сесія райради «приписала» село до райцентру. Відстань — якихось 14 кілометрів, шлях асфальтований, ближчого сусіди не знайти.
— На той час у селі було ліквідовано всі до єдиного робочі місця, закрито магазин, не діяв медпункт, дітей до школи не возили, — продовжує Ніна Сергіївна. — Руки опускалися від такої спадщини, але мали бадьоритися і людям надію вселити. Перші збори проводили у напіврозваленому клубі, без вікон, без дверей і даху, під зливою. Та люди, хто протовпився, через вікна передавали односельцям кожне слово...
Ніхто,крім нас самих
Головне, що відтоді відчули селяни, — ніхто не змінить їхнього життя, окрім них самих. І за все слід братися гуртом. Обрали п’ятьох найактивніших, довірили їм повноваження. Тепер під «орудою» сількому шикувалися в живий кордон і перекривали дорогу, коли хтось приїздив до села: звідки, куди, навіщо? Навіть радгоспне начальство не пускали, аби хоч залишки громадського майна зберегти. Зокрема, єдину водонапірну башту. І громада встояла.
Нині в Розливі забезпечення водою краще, ніж у райцентрі. Неймовірних зусиль коштувало здолати бюрократичний опір і відмежувати населення від радгоспних боргів за електроенергію. Власним коштом поставили окремий лічильник, обрали добровільних контролерів, котрі провели дворами роз’яснювальну роботу та взялися збирати гроші. Й пішла вода пересохлими трубами. Громада взяла на своє утримання водомережу, узаконивши всю діяльність рішенням сесії райради.
— Як побачили, що люди стараються, то вже не мали морального права не підтримувати їх, — долучається до розмови секретар Білозерської сільради Любов Колісниченко. — Виконком розробив план найнагальніших справ. Велика заслуга в їх втіленні Владлена Тарасова, тодішнього голови сількому, котрий і був зачинателем самоврядування в Розливі. Багато виникало запитань, на які спільно шукали відповіді.
— Сільську громаду зареєстровано в управлінні юстиції як юридичну особу, тож селищна рада може делегувати їй частину повноважень, — додає Ніна Степанян. —Істотну методичну й практичну допомогу надавали працівники навчального центру «Партнерство громад». Допомогли розробити статут громади, провели необхідні консультації.
Господарі у громадському домі
У Розливі ми побували теж дружною «громадою»: селищний голова Ніна Степанян, секретар ради Любов Колісниченко, співробітник центру «Партнерство громад» Олександр Довгай та автор цих рядків. Про візит не попереджали: у Розливі вже кілька років не працює телефон. Це тепер — завдання номер один. Коштує воно п’ять тисяч гривень, тож проблема «всього лише» у грошах.
Нас зустрів дружний хор голосів: «До-об-ри-ий де-ень!» — протяжно проспівали, забачивши гостей, дітлахи в сільській школі, що саме висипали на перерву. На «спів» вийшла й директор школи-дитсадка. Чистота й затишок у коридорі, свіжий рушник та мило біля рукомийника. Акуратно заправлені 11 ліжечок у дитсадковій спаленці. У двох класах початкової школи 23 учні. Загалом чимало для села з населенням у 357 осіб.
Звеселів Розлив. Почав працювати магазин, ось-ось відчинить двері фельдшерсько-акушерський пункт. А поки що голова сільради дає свою службову машину, аби раз на тиждень приїхали до селян медпрацівники.
Земельні паї нині люди віддали до господарства «Білозерський» — досвідченому й дбайливому керівнику Віктору Сілецькому. Але поставили вимогу: забезпечити роботою. Тож щоранку приїздить до Розливу автобус, везе людей на роботу, старшокласників до школи, та й просто тих, кому треба, до райцентру в справах.
У тому самому клубі, де ще недавно й вікон не було, тепер увечері збирається молодь — на дискотеку. Не бракує читачів і в бібліотеці. Навіть за умови, що за книжку треба платити 25 копійок, просять привезти нові видання з райцентру. Серед періодики є й газета Верховної Ради «Голос України»: її для всіх бібліотек Білозерського району передплатив народний депутат Володимир Демьохін.
— Ми переконалися: наше життя — в наших руках, — каже голова сількому Тетяна Лашкова, котра виконує свою роботу, як і решта активістів, на добровільних засадах. — І тільки гуртом, громадою можна навести лад у своєму домі.
Херсонська область.
