Великий садівник повертається з вигнання

До цього ювілею ентузіастам вдалося перевидати перший том його визначної монографії «Кримське промислове плодівництво», котру свого часу було надруковано накладом 10 тисяч примірників на громадські кошти з ініціативи кримського Імператорського Товариства садівників. Кримчани заходилися здійснити видання і другого тому фундаментальної праці вченого, рукописи якої знайдені.

Нині грошей вистачило лише на 800 примірників, які розійдуться по бібліотеках. Їх прочитають фахівці, книга сприятиме відродженню колишньої слави кримського плодівництва. На презентації у Верховній Раді АРК зазначалося: «Кожна з 750 сторінок монографії відіграє неабияку роль у реанімації колись провідної, а нині вщент зруйнованої галузі кримської економіки — садівництва».

— Українській науці, кримським науковцям, садівникам, молоді повернуто репресовану і знищену енциклопедію плекання саду, — каже голова Всекримського товариства вчених «Крим з Україною», заступник голови видавничого комітету праць Симиренка, академік Української екологічної академії Петро Вольвач. — Адже до перевидання цей фоліант був недоступний. Тривалий час батько і син Симиренки в Україні були забуті. В перші роки становлення більшовицької влади загинув Лев Платонович. У тридцяті роки репресували продовжувача його справи, організатора радянської садівничої науки Володимира Львовича.

Обох їх нова влада не милувала, і тому їхні праці були заборонені. По всій Україні збереглося не більш як п’ятнадцять примірників цієї не лише безцінної історії вітчизняного плодівництва, а й керівництва до дії, де узагальнено багатовіковий досвід садівників, землеробської культури, технології славетного кримського плодівництва, помологічний опис сортів промислового асортименту, що сформувався завдяки багатолітній діяльності Льва Платоновича Симиренка. В книзі чітко викладено унікальне поєднання сортів, підщеп, формовок, агротехніки з жорсткими природними умовами Криму.

Він 30 років присвятив вивченню таємниць незрівнянної якості кримських плодів. Титанічні зусилля доклав для пізнання умов їх вирощування. Саме звідси переніс чимало агротехнічних прийомів у батьківський мліївський сад.

Цей край зачарував його не лише природною красою, а й тим, що більше ніде в світі яблука не мали такого вишуканого смаку. 1812 року, в час заснування ним першої в Російській імперії — Салгірської дослідної станції садівництва, проект якої кілька років пролежав під сукном в департаменті землеробства, занотував: «Що більше я освоювався з краєм, то глибше до нього прив’язувався, так, що зараз він мені не менш дорогий і любий, ніж природному кримчакові. Там, у Криму, я не відчуваю себе ні чужинцем, ні стороннім, я беру гаряче до серця його інтереси і тут ніби здобув свою другу батьківщину».

А ось кримчани після його смерті не дуже вдячно ставилися до великого садівника. Лише завдяки неабияким зусиллям вдалося назвати його іменем нині зруйнований радгосп у Присивашші, та й то не в традиційній зоні садівництва. А треба б назвати господарство в передгір’ї, яке нагадує про титанічну працю Симиренка в Криму.

Після кількох десятиліть «війни» із сімферопольською владою за те, щоб дати ім’я визначного садівника одній із вулиць у престижному районі столиці Криму, вдалося назвати Симиренківським лише окраїнний завулок. Центральні ж вулиці міста досі носять імена комуністичних вождів.

Зовсім скоро, у 2005 році, — 150-та річниця від дня народження Льва Платоновича. Треба зробити все, щоб не трапилося так, як «вшанували» 110-ліття від дня народження Володимира Платоновича, яке практично було проігноровано.

Та, схоже, ми починаємо виліковуватися від безпам’ятства.

Цього року прийнято постанову Верховної Ради України про вшанування пам’яті людини, котра зробила неоціненний внесок у світову скарбницю знань про плекання садів. Створено Республіканський комітет зі святкування ювілею великого вченого, розроблено заходи, подія набуває державного значення.

Поставлено за мету не лише відзначити 150-ліття, а й зберегти визначну наукову спадщину і відродити донині сплюндроване родове гніздо Симиренків, зруйнований родинний цвинтар, занедбаний музей на їх батьківщині, невпорядковану родинну церкву, дендрарій, що руйнується і знищується...

На півострові мають намір присвоїти Льву Платоновичу звання почесного громадянина Криму, вшанувати його ім’ям Кримську дослідну станцію інституту садівництва УААН, ініціатором створення і науковим натхненником якої він був. (Сучасний стан її жахливий, і ходять чутки про її закриття. Це буде трагедією для всієї аграрної науки й ганьбою для кримської влади, якщо ми втратимо дітище Симиренка, на базі якого в сімдесяті роки планувалося створити інститут садівництва). Перейменувати село Маленьке Сімферопольського району, де розташовані і станція садівництва, і Кримський державний аграрний коледж, на селище Симиренківське. Заснувати в аграрних навчальних закладах півострова іменні премії класика плодівництва. Спорудити пам’ятник Л. Симиренку в Сімферополі і на дослідній станції Кримського аграрного університету, де замість нього стоїть пам’ятник Мічуріну, який для Криму нічого корисного не зробив. Встановити меморіальні дошки там, де працював Симиренко.

А найкращим вшануванням видатного ювіляра буде створення на базі Кримського державного аграрного університету експериментального навчально-зразкового (і не одного, а хоча б по одному в усіх зонах плодівництва, описаних ученим) Саду Симиренка, де належить закласти дерева і за новітніми, і за традиційною технологією з елітними аборигенними кримськими сортами. Справді плодоносного, інтенсивного, прибуткового саду, закладеного його сортами, за описаною ним технологією.

А щоб таких садів більшало, треба передусім відродити Товариство садівників, розробити програму відродження кримських садів, виділити наукову групу з клонової селекції старих кримських сортів плодових культур, оголосити конкурс на краще дерево з переліку симиренківських, підготувати постійно діючу експозицію «Л. П. Симиренко в Криму» в Республіканському краєзнавчому музеї. Урешті, враховуючи всесвітнє значення діяльності видатного вченого, звернутися до ООН із пропозицією оголосити 2005 рік Роком Симиренка.

Якраз нині ще не пізно почати підготовку до посадки «симиренківського» саду, заготувати і посіяти насіння для підщеп, визначитися з прищепним матеріалом, підготувати ділянки, посадити сади симиренківського типу в працездатних господарствах, які вже ведуть закладку нових насаджень, де налагоджено охорону молодих насаджень і є техніка та зрошення. І включити ці ділянки в систему Держсортовипробування. А фінансування може дати 1% збору від алкогольної продукції.

Призабувши класичну науку Симиренка, погнавшись за новітніми чужими технологіями, з нестійкими до кліматичних негараздів сортами яких завезено сотні нових шкідників і хвороб, кримчани дожилися до того, що галузь зруйновано вщерть.

За словами аграріїв, донедавна провідна ланка сільського господарства Криму — плодівництво сьогодні не просто в занепаді, а практично повністю знищена. За 20 років на півострові вдвічі скоротилися площі під садами і вп’ятеро — валовий збір фруктів. Якщо у 80-х роках площа кримських садів сягала майже 80 тис. гектарів, то сьогодні маємо 38, лише 20 тисяч з яких продуктивні.

Руйнація сьогодні така: один гектар висаджується — 22 викорчовується. Такими темпами втратити кримські сади можна всього за кілька років. А за часів Симиренка, рівно століття тому, Сімферопольський відділ Імператорського Товариства садівників зазначав: «За останні 10 років площа садів у Криму збільшилася на 10%».

Останнім же часом кримські садоводи потерпають від збитків, завданих весняними приморозками. Стійкими до них і плодоносними виявилися лише об’ємні дерева місцевих сортів Симиренківського переліку, й одиниці завезених, що вписалися в місцеві умови. Чимало господарств вирішили цю проблему просто і безклопітно: викорчували сади.

Сьогодні в Міністерстві АПК оформляють документи на знищення плодових дерев ще на чотирьох тисячах гектарів.

А ще десять років тому їх рентабельність становила 93% і Крим отримував до 450 тисяч тонн насіннєвих і кісточкових, які продавали не лише по всьому СРСР, а й за його межами.

Тепер фруктів ледве вистачає не те що на експорт і продаж гостям півострова, а й навіть самим кримчанам. Півострів заполонили турецькі яблука без смаку і запаху.

На думку вчених, Крим має унікально сприятливі умови для розвитку садівництва і щороку може отримувати чудовий гарантований урожай, незважаючи навіть на природні катаклізми.

Єдина можливість повернути півострову минулу славу краю садів, вважають фахівці, — це створення спеціальної програми, спрямованої на їх відродження. Для цього необхідно зібрати безробітних садівників, підготувати кваліфікованих спеціалістів, на державному рівні вирішити питання про довгострокове кредитування господарств, які бажають займатися садівництвом. Іноземних фахівців шукати марно: досвід підказує, що вони вкладають гроші лише у виноградарство і виноробство.

Потрібно нарешті прийняти закони про садівництво, про його страхування й кредитування. (Бо в умовах, коли практично колективної землі вже немає і вона належить приватникам, чи будуть вони закладати сади?). Вирішити питання про довгострокову оренду. Не на 2—5 років орендувати землю для садівництва, а щонайменше на 50 на час життя і рекультивації саду. Потребують вирішення також питання з переробкою дарів садів, фруктовою біржею. Треба піднімати всю галузь, більше орієнтуватися на призабуті, але перевірені часом, витривалі й унікальні старі сорти й технології. Завдання — повернути стійкість, смак і духмяність Симиренківських яблук, на яких базується економіка садівництва. Але, на жаль, ми не займаємося клоновою селекцією, не підтримуємо ці досконалі сорти і вже поширюємо не кращі клони. А за часів Симиренка в кожній зоні, по кожному сорту було визначено маточні елітні дерева, з яких тільки можна було брати помологічно достовірні живці.

Не можна не зважити й на те, що за сто років, які минули відтоді, разюче змінилося й довкілля. Проїдьмо колись найціннішою для вирощення яблук, груш і персиків Салгирською долиною. Сьогодні вона забудована так щільно, що фактично тут не лишилося жодного продуктивного саду. Одна з найславетніших долин кримського плодівництва вже втрачена. Такими само темпами йде наступ промислової, житлової, курортної, дачної, «корумпованої» забудови і на інші райські долини, які були основою кримського плодівництва, мали найурожайніші сади. Звідси ціле століття невпинно йшла основна продукція кримського духмяного і дивовижно смачного плодового експорту. Наші попередники не займали ці долини під забудову, бо вважали це найціннішою землею, золотим фондом Криму.

Останній удар по кримському садівництву і пам’яті Симиренка — виведення нинішнього року чиїмось недалекоглядним рішенням з Державного реєстру сортів славетного місцевого кримського сорту Кандиль-синап, який у 20—30-ті роки минулого століття успішно експортувався в усі країни Західної Європи і конкурував із найкращими світовими сортами. Отже, його вирощуванням розсадники Криму тепер не займатимуться.

Крим.