Служба за колючим дротом

...9 жовтня у дисбаті гратимуть весілля. Це аж ніяк не плановий культмасовий захід. А рішення двох закоханих поєднати долі узами Гіменея. Для цього до військової частини буде доставлено представника загсу, який зареєструє цей шлюб. От тільки на святковому столі не буде випивки... Після церемонії молодята отримають в дарунок від командування триденне побачення. Дотепер вони навіть не цілувалися...

У диcбаті Дмитро вже 22 місяці.

— Сиджу за нестатутні відносини. За перевищення влади, — уточнює мій співрозмовник. — Коли лежав у шпиталі, вдарив військовослужбовця, молодшого за себе званням, і завдав йому тяжких тілесних ушкоджень.

Зі своєю нареченою познайомився за оголошенням у газеті. Обмінялися фото. Кілька разів Людмила приїздила на короткі побачення.

Якщо засуджений добре поводитиметься, має шанс звільнитися достроково. Додому в Луганськ Дмитро не повернеться. Збирається жити з молодою дружиною на її батьківщині, у Київській області. Тут роботу легше знайти.

Огорожа і два ряди колючого дроту. Залізні ворота відділяють територію змінного складу від території постійного складу. Це свого роду демаркаційна зона між свободою і неволею. На цьому рубежі засуджених прискіпливо обшукують. На оглядовій вежі — охоронець з автоматом. Усі вікна в казармі з гратами. За дверима приміщень — також грати.

У другій роті служать ті, хто потрапив сюди за крадіжки та нестатутні відносини. Згідно з новим Кримінальним кодексом за такі «спотикання» отримують від шести місяців до двох років дисбату.

П’ятниця у другій дисциплінарній роті — «занятний» день. Не тому, що туди прибули цікаві журналісти. Просто за розкладом у цей день тижня проводять заняття, де засуджені вивчають історію нашої держави.

Рядовий Руслан Романик у дисбаті з травня минулого року. Засуджений за крадіжку держмайна. На той час прослужив в одній із частин Ужгорода вже півтора року.

— А що вкрав? — питаю.

— Військове обмундирування...

— Сам крав?

— Ні. Були спільники.

— А гроші на що хотів витратити?

— На власні потреби. Просто погуляти закортіло...

— І скільки ж ви обмундирування вкрали?

— ...78 комплектів.

За них Роман отримав три роки. Нині його занесено до списків на дострокове звільнення.

Ув’язнені доношують «хебушки» ще радянської армії. Вигорілі й прані-перепрані, вони відрізняються від камуфляжу, в який вдягнута охорона. Ця різниця в обмундируванні дає змогу розрізнити, де хто. Особливо важливо це для охоронця на вежі — якщо раптом почнеться яка заварушка, щоб не постраждали невинні...

Казарма першої дисциплінарної роти. Двері, за ними грати, над ними напис — «Вхід». Щоб не переплутали. З того боку напис «Вихід». А на дзеркалі в коридорі біля дверей білою фарбою пропечатано рекомендацію — «Заправся!». У цих коротких нагадуваннях — ніби певний символ. Мовляв, увійшов сюди, не розкисай, тримай себе у формі і чекай свого виходу. У кожного він різний за терміном.

Полковник Богдан Бондар не любить слова «дисбат». Він — командир єдиної в Україні військової дисциплінарної частини. За її огорожею з колючим дротом нині перевиховують майже 160 військовиків строкової служби, які вчинили правопорушення. Тут відбувають покарання не тільки солдати ЗС України, а й військовики внутрішніх військ, прикордонники, моряки... Згідно з новим Кримінальним кодексом, тим, хто оступився, дають до двох років дисбату (дозволю собі назвати так по-давньому цю виправну установу військового зразка). Є й такі, що відбувають тут уже третій рік терміну, — їх було засуджено ще за старим кодексом.

Сидять тут, а точніше служать, переважно за крадіжки військового майна, самовільне залишення частини та нестатутні відносини.

Відбувши належний термін, солдати ідуть «на гражданку» або дослужують у своїх частинах без позначки «судимість» в особовій справі. А перебування у дисбаті їм зараховують як військову службу.

Як пояснив полковник Бондар, дисбат складається з двох частин — сталого складу і змінного. Сталий — це служба охорони. Служити туди потрапляють після ретельного добору. Адже юнакам доведеться охороняти особливий контингент із зброєю в руках. У частині є навіть спеціальний взвод боротьби з непокорою — про всяк випадок. Але поки що тьху-тьху-тьху...

Щоправда, кілька років тому, ще за колишнього командира частини, трапилася НП. Ув’язнені вийшли з-під контролю, обеззброїли охоронця і захопили одне із службових приміщень, висуваючи свої вимоги. На щастя, тоді ніхто не постраждав.

А змінний склад — то засуджені, що проходять службу в дисциплінарній частині. За нормами забезпечення вони нічим не відрізняються від законослухняних своїх колег по армійських лавах. Хіба що форма — старого зразка. Та ще от у звільнення їх не пускають і відпустку можуть надати тільки у виняткових випадках. Але щомісяця належить їм коротке побачення з рідними, а раз на квартал — довготермінове, на три доби.

Дисбат — звичайна військова частина (щоправда, зі спецзавданнями), котру фінансує Міністерство оборони України. Вона має дозвіл на ведення господарської діяльності. Тут є деревообробний цех, де виготовляють двері, вікна, виконують інші столярні роботи з матеріалів і за кресленнями замовника. У контексті дозволеної діяльності військова частина виготовляє ще й тротуарну плитку.

Гауптвахта

Це — найвищий виправний захід, який застосовyють дo порушників порядку в дисциплінарній частині. Вона не обтяжена вишуканим інтер’єром.

У маленькій камері (а їх тут майже двадцять), пофарбованій у білий колір, з меблів є лише табуретка оригінального дизайну — залізна труба з дерев’яним сидінням і нари на замку. Від стіни їх відстібають лише на час нічного сну. А для душі —затерта й зачитана книга Статуту. Є ще три трикутні дворики для прогулянки. Загалом непогане місце, щоб посидіти подумати. Це тут можна робити до семи діб, залежно від вчиненого порушення. Щоправда, бажаючих, за словами командира, небагато. На день мого перебування в дисбаті на гауптвахті ніхто не сидів. Напередодні всіх звільнили. За амністією з нагоди приїзду журналістів, пожартував командир...

Кремезний невисокий юнак з поголеною головою. Його «доставили» до мене на розмову одразу із занять, де він вивчав історію України. Стареньке х/б, солдатські капці на босу ногу, самовпевнена посмішка, в очах — іронія, мовляв, ну, давай, запитуй. Мій співрозмовник відмовився назвати себе. Це його право. Тому я залишаю за собою право дати йому «літературний псевдонім» у моїй статті і назву його Юристом. Чому? Читайте далі.

Отже, Юрист проходив строкову службу у спецпідрозділі «Чорна пантера». На запитання, як він потрапив до дисбату, мій співрозмовник відповів шаблонно — за нестатутні відносини. Потім усе-таки пояснив: стався незначний конфлікт, під час якого постраждали двоє солдатів.

Юрист не заперечував, що застосував фізичну силу. Її наслідки були в побитих, як висловився засуджений, на обличчях. За що він і отримав три роки дисбату.

— Напевне, потерпілі мали серйозні травми, якщо вам дали такий строк? — намагаюся уточнити «масштаб» нестатутних відносин.

— Та ні, — заперечує співрозмовник. І уточнює. — Адже зосталися живі.

Юристові залишилося служити за колючим дротом чотири місяці. Йому вже 22 роки. Він шкодує, що тоді вдався до фізичної сили стосовно своїх товаришів, і твердить, що це було один-однісінький раз.

За час служби в дисбаті, а за строком відсидки мій співрозмовник — старослуживий зі стажем, до нього лише раз приїздила мати. За словами сина, вона тоді переконалася, що у дисбаті нормальні умови і за сина можна не переживати. А загалом Юрист категорично проти таких побачень. Мовляв, помилки свої має виправляти сам і співчуття не потребує.

— Тут звичайна військова частина, тільки без звільнень, — пояснює він. — Немає тут такого, як багато хто думає про дисбат, мовляв, зона, зеки. Ми тут усі солдати. Тільки от замість бойової підготовки Статут штудіюємо.

За три роки Юрист багато передумав. Після звільнення вирішив вступити до інституту... внутрішніх військ на юридичний факультет.