Правляча Соціал-демократична партія Німеччини з невеликим відривом перемогла своїх основних політичних опонентів — консервативні Християнсько-соціальний та Християнсько-демократичний союзи на виборах, що відбулися минулої неділі. Вона матиме 251 місце в Бундестазі. Консерваторам дісталося 248 парламентських мандатів. Але, незважаючи на перемогу, соціал-демократам не вдалося отримати більшість у парламенті. Тому вони створять коаліцію з Партією зелених, які дістали 55 мандатів. Отже, наступні чотири роки при владі в країні знову буде «червоно-зелена» коаліція.
Проте консерватори не вважають себе переможеними, бо, попри політичні скандали, що супроводжували їх після минулих виборів, змогли утримати популярність своїх партій, набравши на 4 відсотки голосів виборців більше, ніж раніше. Соціал-демократи тимчасом втратили 2,6 відсотка голосів. Справжньою сенсацією став успіх Партії зелених, які несподівано перемістилися з четвертого на третє місце в списку парламентських партій. 8,6 відсотка голосів виборців і 55 парламентських мандатів — найвище досягнення «зелених» за 22 роки політичної діяльності. Розчарування спіткало лібералів — Вільну демократичну партію, котра розраховувала отримати 18 відсотків голосів виборців, а має 7,4 відсотка. 2 мандати в Бундестазі замість 37 на минулих виборах — такий результат їхніх нинішніх старань. Невдалою цього разу була спроба пройти до Бундестагу Партії демократичного соціалізму. Вона не змогла досягти потрібного п’ятивідсоткового бар’єра: за неї проголосували 4 відсотки виборців.
Політологи ще аналізуватимуть причини перемог і поразок. Але, здається, у німців уже давно не було такого відчуття, що рушаться самі підвалини їхнього будинку — стабільна економіка і що треба щось у ній радикально змінювати. Проте мало хто знає, як це «щось» потрібно робити, — ось проблема і драма цих виборів. Свої варіанти запропонували лідери провідних політичних сил — канцлер, голова Соціально-демократичної партії Герхард Шрьодер і прем’єр-міністр землі Баварія, голова Християнсько-соціального та Християнсько-демократичного союзів під час передвиборної кампанії Едмунд Штойбер. І якщо програма Шрьодера не передбачала негайного розв’язання проблем і розрахована на триваліші терміни, то Штойбер пообіцяв упоратися з ними вже невдовзі, щоб кожний виборець міг швидко переконатися в ефективності запропонованих заходів. Експерти критикували обидві програми. Часто-густо за їх неконкретність і відсутність механізму реалізації. Особливо грішив цим Едмунд Штойбер. Хоча обивателеві його пропозиції видавалися привабливішими. Тому тривалий час Штойбер у політичних рейтингах дещо випереджав Шрьодера.
Але якщо позиції кандидатів у внутрішніх справах були хоча й різні, але не суперечливі, то в питаннях зовнішньої політики, а надто в підтримці планів воєнної інтервенції США проти Іраку, їхні погляди розійшлися. Якщо Шрьодер заявив, що за його правління Німеччина не братиме участі у воєнних авантюрах, то Штойбер вважає, що не можна позбавляти США підтримки, які в складні повоєнні часи простягнули Німеччині руку допомоги. І що неучасть німців у операціях проти Іраку може ізолювати їх від європейської спільноти. Оливи у вогонь підлила міністр юстиції Дойблер-Кемелін, яка порівняла методи вирішення складних питань Джорджем Бушем з методами Адольфа Гітлера. Звісно, Америка образилася. Міністр юстиції заявила, що її неправильно зрозуміли, а Шрьодер надіслав вибачного листа американському президентові, котрий вважає, що канцлер під час передвиборної кампанії проводив антиамериканську лінію. Навряд чи Буш поспішатиме тепер з вітальною телеграмою новообраному канцлерові. Політологи вважають: навіть якби переміг Штойбер, то йому ще довго довелося б налагоджувати зіпсовані через Ірак німецько-американські відносини.
Крім того, у своїй передвиборній кампанії Штойбер був наполегливіший, часом навіть агресивний. Громадяни, які брали участь в опитуваннях громадської думки, зазначали, що він доволі часто «б’є нижче пояса». Особливо перепадало Шрьодеру за високий рівень безробіття, хоча кон’юнктура на світових ринках праці теж не сприяла збільшенню кількості робочих місць. А також за підвищення цін на бензин і тютюнові вироби, що робило його для багатьох курців і багатьох власників автомобілів мало не особистим ворогом.
Шрьодер, у свою чергу, підкреслював, що за час правління його кабінету уряд почав віддавати державний борг, який за часів правління консерваторів хоча й не збільшувався, але й не зменшувався. А саме від цього залежить, наприклад, збільшення розміру пенсій і так званих дитячих грошей. Розроблено також програму з боротьби з безробіттям, але результати її здійснення буде видно пізніше. Проте на тлі наступально-обвинувальних промов Штойбера оборона канцлера не здавалася такою вже переконливою.
До останньої хвилини підрахунку голосів виборців ніхто не міг сказати, хто все-таки переможе: кандидати йшли, як тут кажуть, голова до голови. Інколи за результатами голосування в округах очевидну перевагу мав Едмунд Штойбер і його партії. Але підсумки виборів показали: переміг Герхард Шрьодер. Чим саме соціал-демократи змогли переконати виборців у перевазі їхньої програми, ще мають розібратися аналітики. А поки що «червоно-зелені» святкують перемогу.
Франкфурт-на-Майні.
