Із досьє «ГУ»
Хара Василь Георгійович. Народився 1947 року в селі Максимівка Волноваського району Донецької області. Освіта вища, закінчив Ленінградську Вищу школу профспілок. Одружений — дружина Людмила, донька Еліна, син Олександр.
Більша частина його трудової діяльності пов’язана з профспілками. З 1978 року працював безпосередньо у профспілкових організаціях металургійної та вугільної промисловості Донецької області.
Народний депутат України двох останніх скликань. Безпартійний, член фракції КПУ. Захоплення — автотуризм.
Предки Василя Георгійовича, рятуючися від гніту турків, за часів Катерини ІІ переселилися з Греції до Приазов’я. До речі, прізвище має вимовлятися з наголосом на останньому складі —Хара. Що в перекладі з грецького — «радість».
Коли ми говоримо про це, Василь Георгійович зазначає:
— Щоб любити Україну, не обов’язково народитися українцем. За народженням грек, але тут мої столітні корені, і я люблю мою справжню батьківщину, як син рідну матір. Так що, монополія на патріотизм за суто національною ознакою швидше скидається на звичайний націоналізм.
Природно, постає питання: а що його особисто — як патріота, громадянина і тепер ось депутата, наділеного довірою народу, турбує найбільше?
— Це питання соціальної політики держави і стану ринку праці. Для нас, тих, що знали кращі часи, поняття «ринок праці» все ще звучить дикувато, але доводиться миритися з реаліями нинішнього «перехідного періоду», з його багато в чому болючими явищами. Це — соціальна незабезпеченість і незахищеність, масове безробіття та мізерна зарплата у тих, хто хоч якось і чимось зайнятий.
Сьогодні це найбільш гострі проблеми у нашому суспільстві, які за нині чинною Конституцією називають соціальними. Так ось, саме ці проблеми —пряме і приховане безробіття, низький рівень зарплати, злидарські пенсії — багато в чому визначають суспільно-політичний «клімат» країни.
Тим паче важливий пошук реального виходу з цього стану, на що Василь Хара відповідає так:
— Ще в минулому складі наш комітет робив все можливе, щоб вибудувати законодавчу «драбинку», по якій хай повільно, але неухильно можна було б підніматися до рівня гідного життя. Для цього розробили та внесли на розгляд Верховної Ради потрібні законопроекти. На жаль, лише деякі з них знаходили підтримку окремої частини депутатського корпусу. А на ухвалені Верховною Радою закони про повернення грошових вкладів, привласнених державою, індексацію зарплати, заборону підвищувати вартість комунальних послуг, погашення заборгованості в частині соціальних виплат та інші накладав вето Президент.
— Вочевидь, ці питання залишаються пріоритетними і для нинішнього складу вашого комітету...
— Так, і ціла низка інших. Ми поставили завдання — сформулювати оптимальну модель соціального суспільства в Україні. Не лише за декларативним рядком Конституції, а й за фактичним наповненням. Багаті зобов’язані віддавати найманим робітникам більшу частину від виробленого продукту. Лише тоді можна казати про соціальний мир у суспільстві. Так живе, приміром, благополучна Швеція. Крім того, треба обов’язково створити безпечні умови праці, відтворення робочої сили та підготовку кадрів.
Підсумовуючи сказане, хочу наголосити, що склад комітету підібрався хоча і невеликий — усього десять народних депутатів — але всі рішення приймаємо погоджено, а це дуже важливо для голосування на сесії. Нині головне завдання —переглянути нині чинне законодавство. Напрацювання концептуальних змін уже є, ми поглиблюватимемо їх та удосконалюватимемо.
Розмова торкнулася і останніх ініціатив Президента про політичні реформи у країні. Своє бачення їхньої суті Василь Георгійович висловив так:
— Є два принципи, якими здавна і успішно користується влада. Перший — поділяй і пануй. Другий — щоб позбавити влади, треба спочатку її очолити. Тут, схоже, обидва наявні. «Ініціатива» — це превентивний політичний хід, спрямований на попередження дій опозиції, внесення розладу в її й без того нестрункі лави. І поки опозиція чи ті, хто грає в опозицію, з’ясовуватимуть між собою стосунки, глава держави «реформує» політичний лад так, як йому вигідно.
Розмову записав Іван ДМИТРЕНКО.
