Минулої неділі у Зальцбурзі Президент Леонід Кучма не на жарт відчитував Євросоюз. Україна, заявив він під час виступу на Європейському економічному форумі, не вважає за доцільне «укладання оновленої сусідської угоди з Європейським союзом, в якій не будуть визначені перспективи її членства в ЄС». Президент нагадав, що найкращим продовженням відносин з Брюсселем Київ бачить саме підписання угоди про асоціацію — таку, які мали всі нинішні країни—кандидати на вступ до ЄС.
Комісар ЄС з питань розширення Гюнтер Ферхойєн зазначив: «Перспектива переговорів про членство найближчим часом мені не видається можливою, оскільки ніхто не знає, на що буде схожий Євросоюз після нинішнього раунду розширення».
Цей тиждень був позначений іншою значною подією — візитом Президента Румунії Іона Ілієску.
Відверто кажучи, важко додати щось до того, про що «ГУ» писав у номері за 17 вересня. Обидва президенти ухвалили таки спільну політичну декларацію, в якій запланували завершити роботу над договорами про режим держкордону та розмежування континентального шельфу і виняткових економічних зон у Чорному морі до 1 червня наступного року. Проте, нагадаємо, декларація не є юридично зобов’язувальним документом. І коли через відомі маневри румунської сторони було прострочено терміни, зафіксовані навіть в обмінному листі міністрів закордонних справ двох держав, то де хоча б мінімальна гарантія того, що Румунія справді змінить свою традиційну політику затягування переговорів? Гарантії жодної. Як стало відомо «ГУ» з компетентних джерел, Бухарест під час переговорів продовжує уникати підтвердження лінії україно-румунського кордону, що існує; жодних тенденцій до зміни румунської позиції не спостерігається. А коли в листопаді Румунію візьмуть у НАТО, то Україні залишиться чекати від неї підтвердження держкордону «руський місяць». І це ще в кращому разі, бо в гіршому — самій іти на поступки члену НАТО, якого альянс, цілком можна припустити, в суперечці з Україною підтримуватиме
