Протягом минулого року я, як то кажуть, гризла граніт науки в одній із шкіл у штаті Джорджія — на півдні США. Прилетіла 10 серпня, та з’ясувалося, що навчальний рік там уже розпочався. Немає у них свята, схожого на наш День знань. Навчальний рік у кожному із штатів, навіть в окремих школах, починається в різний час. Та не тільки в цьому відмінність американської шкільної освіти від нашої. І хоча судити по одній школі про всю систему освіти Сполучених Штатів не можна, бо і в організації навчання скрізь свої особливості, цікаво знати, як воно там...
Про «першачків», комірці та «час за час»
Життя юних американців можна умовно поділити на чотири етапи: дитсадок — з п’яти-шести років, «молодша» школа для учнів із 1-го по 5-й чи 6-й класи, «середня» школа, де навчаються з 5-го чи 6-го по 8-й чи 9-й класи, та «вища» — для учнів з 9—10-го по 12-й класи. Кожна зі шкіл — в окремій будівлі, тому «першачки» не змішуються зі старшокласниками.
До того ж різна й форма, саме ставлення до неї. Одягнені учні у найстрогіші спіднички-піджачки-галстучки із обов’язковими білими гольфами, а буває, дозволяють ходити в чому завгодно, аби тільки уроків не зривали. У Рінгголдській вищій школі ми мусили дотримуватися так званого «кодексу одягу» — спідниці не коротші коліна або брюки, а в них неодмінно мають бути заправлені сорочки із обов’язковими комірцями, чи хоча б светри. Порівняно з тим, що мусять носити деякі учні в рідних українських школах — свобода. Хоча директору та вчителям таки добре доводилося морочитися, щоб змушувати учнів одягатися «за кодексом», бо часто-густо віднаходився якийсь бунтівник, що одягав футболку. А тоді вже непереливки — відправляють додому переодягтися, і то не найкращий привід прогуляти уроки, бо кожну відсутність все одно доведеться відробляти хвилина у хвилину за формулою, що дуже допекла — «час за час». Мало кому подобається залишатися після школи на зайві годину-дві...
Життя за розкладом
У більшості американських шкіл, особливо «вищих», є предмети, що їх учні неодмінно мусять вивчати, а є такі, котрі можна обирати. Школярі мають певну кількість годин присвятити засвоєнню того чи іншого обов’язкового предмета, щоб після закінчення школи отримати диплом. У моїй школі обирали уроки здебільшого одинадцяти-дванадцятикласники, які «відмучили» все обов’язкове для вивчення у перші роки. У цій школі є навіть спеціальна людина, котра допомагає школярам розібратися у всій тій плутанині та розробити розклад для кожного з учнів — у кожного окремий. От і виходить: слово «одинадцятикласник» там означає тільки те, що вчишся одинадцятий рік, а на уроці алгебри, приміром, сидиш в аудиторії разом із учнями різних класів, на уроці американської літератури — знову нові обличчя.
А ще є таке: однаковий розклад на кожен день тижня протягом цілого семестру, доки предмети не поміняються. Така одноманітність часом страшенно набридає...
Хоча в американській системі є свої переваги: на кожному уроці збираються учні різних класів із 9-го по 12-й, і завдяки тому можна познайомитися із усією школою за місяць-два. Школярі зазвичай «кочують» коридорами до потрібної аудиторії, де на них чекають вчителі. До того ж створюють непролазні «пробки» на сходах та в коридорах, бо кожному треба встигнути на свій урок, а перерва триває не більш як п’ять хвилин! Спробуй не встигни до другого дзвінка — це вже запізнення. А три запізнення — прогул.
Спочатку «домашня кімната»
Хоча в більшості штатів щоранку до шкіл курсують спеціальні автобуси, «напаковані» галасливими учнями, багато хто воліє приїздити до школи на машині батьків або й у власному авто. Адже відстань, котру автобус із його постійними зупинками долатиме хвилин 45, можна спокійно проїхати за чверть години. Авто для багатьох учнів «вищих» шкіл взагалі не є розкішшю, бо права можна отримати у шістнадцять, а якщо сім’я більш-менш забезпечена, то саме до цієї дати і дарує дитині якесь авто...
Самі уроки можуть починатися по-різному — в одних школах діти йдуть до «домашньої кімнати», де вони слухають оголошення, в інших інформацію транслюють по радіо, доки учні сидять в аудиторії. У Рінгголдській вищій школі щоранку ми всі обов’язково присягали на вірність американському прапорові, а потім співали пісню школи — «Альма-матер».
Про дисципліну треба сказати окремо. Якщо, припустімо, учень забув у своїй шафці підручник, то пройти за ним він зможе тільки після того, як викладач дасть письмовий дозвіл у щоденнику. Уявити не можна, щоб хтось вештався коридором під час уроків без такого запису, — це скандал. І навіть із їдальні (за обід, до речі, ми платили долар 30 центів) ніхто не має права вийти до дзвінка. Сиди і чекай, поки дозволять виходити всім разом. Так само, як і зайти, — тільки разом з тією групою, яка має обідати саме в цей час.
Після цих та інших суворостей звичаї моєї рідної 23-ї Житомирської гімназії видалися просто ліберальними.
Де зручніше гризти граніт науки?
Щодо самих уроків, то вони в американській школі проходили цікавіше, ніж звичне для українських школярів «пакування мізків» датами та фактами. Щоправда, рівень знань видається нижчим за наш. Адже у Рінгголдській вищій школі, наприклад, предмети, котрі обов’язкові для українських десятикласників, вважалися доступними лише для вундеркіндів. А на уроках алгебри без калькулятора навіть вчителька не обходилась... За таких умов навіть табличку множення ліньки запам’ятовувати. Та, погодьмося, коли домашнім завданням є зняти фільм про другу світову війну чи показати пантоміму, вчитися набагато цікавіше.
Підручник — окрема тема. У моїй школі їх видавали безкоштовно, хоча в багатьох штатах за них треба сплатити певну суму «зелених», як і за користування «локерами», тобто маленькими шафками для підручників та рюкзаків. Те, що вони справді потрібні, я зрозуміла тоді, коли мені видали підручники, які вагою дуже нагадували енциклопедичні словники, бо мали в собі близько 1500 сторінок кожен. Не треба тобі сьогодні виконувати домашнє завдання з якогось предмета, то й підручник додому не обов’язково нести.
Оцінок у щоденники не ставлять. Просто кілька разів на рік повідомляють батьків, які здобутки в навчанні має їхнє чадо.
«П’ятірка» дорівнює ста
Що вам найбільше запам’яталося у школі? Мабуть, оцінки. І годі нарікати на незручність нинішньої дванадцятибальної системи. Бо уявіть, як же непросто американцям із стобальною шкалою! Власне, більшість тамтешніх учителів вживає такі системи оцінок: бали, літери та відсотки.
Щодо тестів, то їх проводять після вивчення якоїсь окремої теми, а також у кінці семестрів та інколи — «півсеместрів». Зазвичай, це є або вичерпна відповідь на якесь запитання (нерідко у формі твору), або короткі запитання на кшталт «вибір із кількох варіантів», «правда чи ні» та «підбери потрібні пари». Нерідко це стандартний бланк, де просто треба зробити позначку в правильному місці. Потім його зчитує комп’ютер, виставляючи ті самі відсотки. Утім, американські учні на контрольних теж списують...
То школа, то канікули. Або сніг
А тепер про найприємніше — канікули. Тут знову-таки кожен штат обирає свій зручний час, хоча всі одностайні в тому, що треба робити дві обов’язкові перерви в навчанні — влітку та на Різдво. Щодо шкіл на півночі штату Джорджія, де навчалась і я, там інколи можна було отримати «зайві вихідні» — це коли випадав сніг (навіть коли він і розтавав через півгодини). Хоч як дивно, найменший сніжок міг спричинити у мешканців того регіону паніку — на цілий день зникала електроенергія, а школи взагалі закривали...
Тим українським школярам, яким після літніх канікул важко сідати за парти, нагадаю: мої друзі з містечка Рінгголд починають гризти граніт науки на кілька тижнів раніше, коли там стоїть страшенна спека.
Житомир.
