Першого вересня за парти 22 тисяч шкіл країни сіли понад 6,2 мільйона дітей, серед них півмільйона —першокласники.
Цій малечі доведеться вчитися аж 12 років. Добре це чи погано? Добре. Бо на рік продовжиться незабутнє дитинство. Добре, бо навантаження на учня зменшиться. Про мінуси нововведення говорити поки що передчасно: поживемо — побачимо.
Такої самої думки педагоги однієї з кращих у районі та області Нововасилівської школи-комплексу. Тут у перший клас пішли шестирічні, підготовлені до нелегкої праці ще в дитсадку.
— Наші колеги там працюють за певною програмою, яка дає змогу дітям швидше адаптуватися до шкільних вимог, — розповідає директор одинад.., вибачте, дванадцятирічки Ніна Хрипченко.
Власне, до цього незвичного навчального закладу я потрапив не випадково. Заінтригувала назва: школа-комплекс. Що за дивне поєднання? До комплексу, з’ясовується, входить не лише дитсадок, випускниками якого опікуються вчителі. Його невід’ємна частка — і Будинок творчості.
Об’єднання цих закладів, на перший погляд, цілком логічне (в стінах школи завжди вчилися і займалися творчістю), але дещо неприродне. Принаймні мені не доводилося бувати в схожих навчально-етичних центрах, в яких один педколектив водночас давав би знання і розвивав творчі здібності на потужній основі, яким був Будинок творчості.
У Нововасилівці успішно діє саме такий центр. А народився він, як розповідали директорка та її заступники Людмила Жмаєва і Валентина Богомаз, під тиском обставин. Після розвалу Союзу Нововасилівський будинок піонерів (зберігся він ще з 50-х років, коли селище було райцентром) дихав на ладан. Зайве розповідати, як за відсутності фінансування розпадалися і зникали гуртки і майстерні, а приміщення ставало, м’яко кажучи, непривабливим. Але ж туди залюбки ходило стільки дітей.
— Тоді й вирішили ми взяти під своє крило Будинок творчості, — згадує Ніна Хрипченко, на мить «забувши», як районне начальство «уклінно просило»...
Вчителі попрацювали в 1994-му на славу. І ремонт своїми руками зробили, і обладнали-оформили кімнати.
Тепер у творчому центрі працює 16(!) гуртків (на кожний — по вчителю, який за штатним розкладом — шкільний). Сотні дітей селища (в одній лише школі вчиться 550) ходять співати, танцювати, вишивати, грати в театрі, їздити на картингах, знімати фільми, займатися спортом і туризмом... А в самій школі організовано не менш популярні заняття, що розвивають дитячі здібності. Фізичні і розумові. Одне сказати — двічі на тиждень тут проводять тематичні вечори, влаштовані самими старшокласниками. А серед них чимало фанів спорту, екології, членів тимурівського руху, любителів інтелектуальної гри і пожежної справи.
Але всі як один уміють працювати на землі. А обробити і доглянути 140 гектарів шкільних угідь (щоправда, частина здається в оренду) — це вам не поле перейти. За рахунок годувальниці, вважай, і виживають. Обід у їдальні коштує 60 копійок, безкоштовно годуються діти з малозабезпечених сімей, «чорнобильці», сироти. Екскурсії в міста, ремонти — теж із «земляних» грошей.
— Без допомоги благодійників, зокрема, шанованого в окрузі підприємця Миколи Петкова, ми все ж не обійшлися б, — зазначає директор.
На державу надії мало — хоч би зарплату вчасно платила, додам від себе...
Виставки, змагання, турніри, олімпіади... Без нововасилівських здібних школярів вони не проходять ні в районі, ні в області. І це нормально. «Ненормально» бачити в дванадцятирічці з любов’ю збережену бібліотеку, чисті стіни, добротне обладнання. Ну а гордість школи, звичайно — історико-краєзнавчий музей, визнаний кращим в області. Ось де є можливість подивитися на сучасне, «пірнути» в темряву віків, погуляти Приазовським степом з його кучугурами, перекоти-полем і скіфськими «бабами».
Нововасилівська дванадцятирічка, стверджую, повною мірою відповідає назві «школа-комплекс». Шкода, що на сьогодні вкрай мало навчальних закладів, де грамотно і ефективно поєднували б навчання та морально-етичне і патріотичне виховання.
Приазовський район
Запорізької області.
