Чи можна вірити державній сертифікації автомобілів?

Минуло майже десять років після прийняття Кабінетом Міністрів України двох декретів з питань стандартизації і сертифікації (1993 р.). У них затверджено норми, яким мають відповідати певні види продукції, а також порядок їх сертифікації, тобто перевірки та випробування на якість і безпеку для життя, здоров’я, майна людей та навколишнього природного середовища. Такі заходи потрібні для захисту національного споживача від неякісної, небезпечної і технічно застарілої продукції. Названими декретами та іншими нормативними актами було категорично заборонено ввезення в Україну і реалізацію несертифікованої продукції.

У більшості країн, крім сертифікації, виробник чи продавець зобов’язані застрахувати в національній страховій компанії ризики покупців від можливої неякісної або небезпечної продукції. Продавець може зникнути, стати банкрутом тощо — у будь-якому разі споживач отримає відшкодування через страхову компанію. Так держава вирішує одне з найважливіших своїх завдань із захисту громадян у сфері споживання.

У нас такій практиці можна тільки позаздрити. Приклад знайти аж ніяк не складно. Зареєстроване в Києві ТОВ «DAEWOO Motor Co Ltd» («DAEWOO») за контрактом від 21.05.1997 р. з польським заводом «DAEWOO Motor Polska Ltd» завезло в Україну першу партію несертифікованих автомобілів «DAEWOO Lublіn ІІ» (300 одиниць). Можливо, була впевненість чи досвід, що сертифікація в Києві багато часу не забере... Проте, з невідомих причин, процедура затяглася. Тим часом максимальний дев’ятимісячний термін зберігання автомобілів під митним контролем закінчувався, і вони підлягали частковій розукомплектації. Рятівний сертифікат, а отже, і право на митне оформлення та продаж автомобілів «Люблін ІІ», органом сертифікації —ДержавтотрансНДІпроектом — було видано 1.04.1998 р.

Через кілька місяців один із цих «Люблін ІІ» купила Вікторія Степанова. В документах продавець послався лише на коди. Ніде не вказавши цифрами рік виготовлення автомобіля, він продав його як новий з великою націнкою. Але під час реєстрації в ДАІ щойно сертифікований автомобіль не витримав діагностичної перевірки: самовільне ввімкнення, невідрегульований кут світла фар, несправність звукового сигналу. Для ремонту жінці видали сервісну книжку — з’ясувалося, автомобіль передпродажну підготовку не проходив, а її проведення внутрішньою документацією «DAEWOO», попри наше законодавство, взагалі не передбачено. Але в покупниці ще жевріла надія — може, все налагодиться, треба просто щось відрегулювати. Відрегулювали — тут-таки перестав заводитися двигун, закипів акумулятор... Неприємності почалися одна за одною.

Керівник «DAEWOO» — громадянин Кореї, котрий особисто підписав контракт купівлі-продажу автомобіля, на порушення Закону України «Про звернення громадян», на жоден із листів В. Степанової впродовж чотирьох років особисто не відповів.

У суді за позовом Степанової представникам «DAEWOO» було проблематично узгодити дату проведення чергового засідання. За їх зізнанням, спорів у фірми нині близько 700. І в більшості випадків «DAEWOO» процеси виграє. Одна з причин — посилання на сертифікат відповідності автомобілів «Люблін ІІ» державним стандартам України.

Тим часом нормативні акти вимагають указувати в сертифікаті номери державних стандартів, технічних умов, яким відповідає автомобіль. В Україні дуже мало фахівців, котрі можуть «прочитати» позначки та коди сертифікатів. Зазвичай спрацьовує віра до документа, виданого державою. Так було б і з «Люблінами ІІ», якби бланк сертифіката був заповнений без порушень. По-перше, сертифікату було надано зворотну силу навіть на 1997 р. Звідки взялася впевненість, що під час обстеження виробництва виготовлювач пред’явить документи, які свідчать, яким було виробництва півтора року тому? Наступні події підтвердили безпрецедентне для міжнародної практики порушення прав національних споживачів: наповнивши ринок України автомобілями без належних споживчих властивостей, завод «DAEWOO Motor Polska Ltd» було закрито. Наші споживачі залишилися без запчастин і можливості якось продовжити «життя» автомобілів.

По-друге, в сертифікаті відповідності на автомобілі «Люблін ІІ» посилання не на стандарти, а на додаток

№ 2. Він містить перелік нормативних документів, що діють в Україні, на вимоги яких підтверджується відповідність продукції. Якої саме, при цьому не уточнюється. Слід також зазначити, що серійно «Люблін ІІ» почали виробляти в 1997 році. Так, з цього додатку випливає, що будь-який механізм (трактор, танк тощо) в Україні 1997 року випробовували лише на внутрішній шум, а перевірка гальм, установлення засобів освітлення та світлової сигналізації, безпеки скла, забруднювальних викидів, димності та зовнішнього шуму, відбувалися в різних країнах далекого зарубіжжя і в різні періоди, починаючи з 1984 року і включаючи І півріччя 1997 року.

У міжнародній практиці безпеку автомобіля визначають не менш як 30—35 (у деяких державах — 70) властивостями. До речі, зниження сертифікаційних вимог — ніщо інше, як поступка постачальникові за рахунок споживача. В Україні закон (ст. 462 Цивільного кодексу) визнає автомобіль джерелом підвищеної небезпеки, а на його власника покладає матеріальну відповідальність за завдану шкоду навіть за відсутності вини. Отже, зниження сертифікаційних вимог неприпустиме.

Проте одна справа застосовувати до об’єкта сертифікації застарілі норми і зовсім інша — відкрито нехтувати Основний Закон держави. Відповіді не довелося довго шукати — Держстандарт України видав два накази — № 44 від 6.02.95 р. і № 499 від 27.11.96 р., якими встановив відповідно параметри сертифікації автомобілів. Ці накази істотно звузили права споживачів, закріплені Конституцією України. Із сертифікації «випали» силова та електросистеми, кузов, підвіска, зчеплення, антикорозійний захист та багато інших характеристик автомобіля.

У нашому випадку викликає сумнів і порядок оформлення сертифікаційних документів — усі вони оформлені в один день — 1.04.98 р. Того самого дня було проведено експертизу сертифікації в Держстандарті, попри те, що за законом вона має тривати до 40 днів. Мабуть, загроза утилізації автомобілів підганяла...

Якщо спробувати дослідити тенденції в автомобільній сертифікаційній сфері з 1995 року, то в них чітко простежується виведення якості автомобілів (та іншої продукції) за рамки сертифікації, а також зняття з Держстандарту та його органів відповідальності за якість.

У Законі України від 15.11.2001 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно державної підтримки автомобілебудівної промисловості України» пролобійовано сертифікацію іномарок, що були в експлуатації. Проте «штамповка» сертифікатів нічого не дає споживачеві, водієві, пішоходові, а лише забирає час, гроші, здоров’я, компрометує державу.

Сьогодні діє Організаційний комітет із створення Об’єднання потерпілих споживачів продукції марки «DAEWOO».

Його члени бачать шляхи виходу із ситуації. Передусім потрібно позбутися відомчої замкненості та нормативної саморегуляції процесу стандартизації, монополізму у сфері, яка зачіпає конституційні права громадян України. Сертифікація автомобілів має бути реальна. Для цього потрібна широка мережа дослідних лабораторій різних форм власності. Також треба терміново скасувати держреєстрацію сертифіката відповідності від 1.04.98 р. на автомобілі «Люблін ІІ» та розділ 24 наказу Держстандарту України № 499-1995 р. Крім того, слід внести зміни до законів України «Про стандартизацію» та «Про підтвердження відповідності».

Проекти документів Організаційний комітет уже підготував.

Василь ПЕРЕЦЬ, позивач у справі до Держстандарту і представник позивачки Вікторії Степанової у справі до «DAEWOO Motor Ko».