Учора в Одесі закінчився триденний офіційний візит Президента Румунії Іона Ілієску, розпочатий 17 вересня в Києві і продовжений протягом двох наступних днів у Південній Пальмірі. Там у цей час перебував і Президент України Леонід Кучма. Зранку завершального дня візиту шляхи лідерів двох країн розійшлися: І. Ілієску відбув до Одеського морського торгового порту, де оглядав панораму найпотужнішого українського підприємства такого типу, знайомився з роботою розташованих там підприємств з іноземними та українськими інвестиціями, подумки все порівнюючи, слід гадати, з румунським портом-велетом Констанцою. Потім високого гостя зацікавив шедевр світового архітектурного мистецтва — Одеський державний академічний театр опери та балету, приміщення якого нині реставрують. А трохи пізніш Іон Ілієску в одній із зал Літературного музею зустрівся з представниками румунської діаспори Одещини. Розмова вийшла цікава і всебічна. Не знаю тільки, чи вплине вона на громадську думку в самій Румунії, де й дотепер раз у раз лунають істеричні вигуки, зокрема й у ЗМІ, з приводу наявних буцімто в Україні утисків громадян румунської національності. Тим часом українська діаспора в Румунії навряд чи може похвалитися такими ж правами, які мають у нашій країні румуни, зокрема на терені навчання рідною мовою, розвитку національної культури.
Президент України в цей час перебував в Одеській державній академії харчових технологій, де разом з її викладачами і студентами взяв участь в урочистостях з нагоди 100-річчя цього вузу. Його випускники успішно працюють не тільки в усіх регіонах нашої країни, а й у близькому та далекому зарубіжжі.
Знову зустрілися обидва президенти в цехах орендного підприємства «Одеський коньячний завод», що славиться своєю торговельною маркою «Шустов». Оглядинами тутешнього виробництва й ланчем і завершився офіційний візит високого зарубіжного гостя, після чого кожен з президентів вилетів у напрямку столиць своїх держав.
Очевидно, результати поїздки дипломати й політики докладно проаналізують дещо пізніше. А мені хотілося б наостанок навести випадково почуту репліку одного з високопоставлених обласних чиновників: «Ех, зустрітися б президентам у дельті Дунаю чи на острові Зміїний!». Що тоді сталося б, чиновник не уточнив. Може, мав на увазі, що тоді керівники сусідніх держав ясніше й глибше з’ясували б та усвідомили проблеми й інтереси, що зіткнулися в тих місцях? Президент Румунії, скажімо, переконався б, що Зміїний — то зовсім не безлюдна скеля посеред Чорного моря, на яку хтось там може претендувати. Це цілком цивілізована земля, за адміністративно-територіальним устроєм вона належить до Кілійського району Одещини. Там розвивається відповідна інфраструктура, живуть і працюють люди цілими сім’ями, з дітьми. Президент нашої країни помітив би, що ні вниз, ні вгору не йдуть Дунаєм судна, бо Українське Дунайське пароплавство — мов у закоркованій пляшці: вгору по річці — зруйновані в Югославії мости, а вниз, хоча і власна у значній її частині, проте суднонепрохідна дельта, що відрізала пароплавство від Чорного моря. В очікуванні, коли там буде прорубано «вікно», українські судна прямують до румунського Сулинського каналу, де за кожний прохід мусять сплачувати від 2,5 до 5 і навіть більше тисяч доларів...
Одеса.
