У вересні 1864 народився М.КоцюбинськийМандруючи в Карпатах, я зупинився у Верховині (тоді це містечко ще називалося Жаб’є). Гуцули розповіли мені про своїх славетних земляків і гостей. Були це: Іван Франко, Володимир Гнатюк, Олекса Новаківський, Гнат Хоткевич, Володимир Шухевич, Станіслав Віценз... І хтось переконливо докинув: «І мольфар Михайло Коцюбинський». Це аніскільки не здивувало, але для певності перепитав: «Письменник? Автор «Фата моргани» і «Тіней забутих предків»?» — «Ая, — радо відізвався газда. — Мольфар слова. Чарівник...»
Цим ім’ям, як подобає, нарікають кожного співця гір. Тільки чомусь у верховинців залишився в пам’яті саме сонцепоклонник з-над Дніпра, як його величали галичани. А й справді! Ні крайобрази Великого Каменяра, ні портрети пензля Новаківського, ні «Камінна душа», ні «На високій полонині». Чи фольклорні записки Гнатюка й етнографічні досліди Шухевича — ніщо не могло зрівнятися із гуцульським шедевром Михайла Коцюбинського.
Витончений психолог, митець «імпресіоністичного реалізму», він поволі відступав од поетично-історичного етнографізму Нечуя-Левицького та правдиво-глибинного побутописання Панаса Мирного, шукаючи себе в зображенні порухів душі й людської вдачі. Новеліста захоплювали кольорова стихія та ліричний лад європейської прози. Зводячи свій літературний храм, письменник прагнув нікого з учителів не наслідувати, а самостійно вдосконалювати пластику власного письма й, умочаючи перо «у кров свого серця», плекати почуття душевної втіхи й естетизм творчої манери.
Після літніх відвідин гуцульського краю та ознайомлення з дивовижною міфологічною поетикою місцевого населення «психологічний імпресіоніст» збагнув, що це — його тема. В горах, на кожному кроці йому зустрічалися люди-прототипи, які аж просилися для майбутнього задуму. І коли письменник уже перебував, як то кажуть, цілком у матеріалі, зненацька іскрою зажевріла думка: «Та це ж гірська трагедія шекспірівського засягу!»
Мандрівника з Великої України надзвичайно вразила історія одного кохання... Двоє молодят мали побратися. Але на заваді здійснення їхньої мрії стала соціальна нерівність, свого роду — карпатський різновид взаємин Монтеккі й Капулетті. А тут —Палійчуки й Гутенюки, а Ромео і Джульєтта — Іван і Марічка. Тільки в їхню любов раптом втручається багачка Палачна і ворожбит Юра.
Поетично-міфологічна повість Михайла Коцюбинського відновила в українському кінематографі започатковане ще Олександром Довженком поетичне кіно, поставлене на вершину режисером Сергієм Параджановим.
Завдяки «Тіням» Михайло Коцюбинський ніби вдруге прийшов до свого народу. А почалася ця дорога ще з екранізації його новел — «Навздогін за долею» — 1927 року, першою «Фата морганою» — у 1931 році. Згодом студії поставили «Кривавий світанок», повторно «Фата моргану», «Коні не винні», «Пе-коптьор». І, нарешті, «Дорогою ціною» Марка Донського (1957).
Звідси й сотається екранний родовід поетично-психологічної прози українського мольфара почувань і настроїв. А далі мав бути якийсь стрибок, і він стався з параджановським фільмом, що розвинув поетичний напрям у світовому кінематографі.
У нас нема такого письменника-класика, як Михайло Коцюбинський, який своїми творами на екрані перейшов межі країни. Хіба ще — Тарас Шевченко та Іван Нечуй-Левицький. Але кожен з них не зміг випростатися перед глядачами своїми персонажами на повен зріст у психологічному розкритті долі. Тільки «імпресіоніст людської душі», вибагливий і майстерний митець слова, що взяв на доповнення мовного образу фарби і звуки, завоював своїми екранізованими творіннями цілу планету.
