Сивий, як голуб, дід з якоюсь книжкою в руках сидить на ганку і, читаючи її, час від часу стиха посміхається.
— Чого ви, дідуню? — дивується п’ятирічний онук, що порається поруч і гризе грудку пісної мамалиги.
— Ось тут, — дід звів на онука очі в окулярах і простяг йому книжку, тримаючи тремтячу долоню на розгорнутих сторінках, — написано, що колись давно, десь із сотню, а може, й більше літ, був собі такий самий хлопчик, як ти. Так-так, як ти. Мама йому щодня м’ясо варила і давала їсти, але він не хотів, казав, що воно залазить йому за зуби. Хіба не смішно?! От якби тобі такий «клопіт» із м’ясом хоч раз на місяць тепер...
По блідому худенькому обличчі малого раптом пробігла хмарка і застигла в його широко розплющених очах.
— А що, дідусю, тоді мамалички не було, що той бідний хлопчик конче мусив саме лише м’ясо їсти? — запитав він зі співчуттям і додав: — Мамаличка мені не залазить за зуби...
Дід раптом насупив брови, відклав «смішну» книжку, притиснув хлопча до грудей і зашепотів, ніби йому забракло повітря:
— То не він, синку, бідний, а ми з тобою... Але звідки тобі, малому, це знати, коли я вже й сам, старий, забув, яке на смак те м’ясо?!
Справді, як сказав дідусь, дорогі продукти не всім по кишені. Здебільшого споживаємо пісні борщ, суп, кашу та часто виручає мамалига, або, як її ласкаво називають у нас, мамаличка. Готується вона просто: у спецільний чавунний казанок наливають 0,7 л води, додають 15 г солі, доводять до кипіння. Засипають пересіяного кукурудзяного борошна 300 г, старанно перемішують з допомогою спеціальної дерев’яної лопатки-малештевки і варять на невеличкому вогні 10 хвилин. Мамалига готова, якщо маса під час перемішування відстає від стінок казана. Готову страву викидають на круглу дерев’яну дощечку. Ще гарячу її ділять скрученою ниткою на окремі тонкі порції-диски і споживають замість хліба з іншими стравами.
Не одне покоління моїх краян врятувала в минулому і рятує тепер, на безхліб’ї, ця проста, але смачна їжа з кукурудзяного борошна.
Кельменці
