1. Холодний Яр

Хто ніколи не бував у цьому заповітному краї, думає, що Холодний Яр — це хоч і великий та глибокий, а все-таки —яр! Насправді це не так. Холодний Яр — це неозора далечінь сотень темних ярів, переярків, вибалків, байраків. А ще —пагорбів, схилів, макортетів, проваль, підгір`їв, котрі, вкриті лісом, простяглися на 250 кілометрів у довжину. Але й це не точне визначення меж Холодного Яру. Бо його найдовші рукави і відгалуження ніхто не міряв. По нескінченних улоговинах, на узвишшях і на пригірках Яру заховалося у густих вербах і садках понад сорок сіл і дванадцять хуторів. Тобто назва найбільшого й найлегендарнішого урочища давно стала назвою цілої місцевості, краю.

Усі великі яри, молодші «брати» Холодного, також мають свої промовисті назви. Є тут яр Скарбовий, Чернечий, Гадючий. Ще й Гайдамацький, Січовий, Святий... Місцевий люд, у давнину відчайдушний і пісенний, дав влучні найменування й урочищам —Склик, Гута, Ратище, Буда, Гульбище. А які поетичні назви у річок: Сріблянка, Осота, Ляна. Неподалік мельничанських хуторів жебонить Суботь і Чорнобривка. Понад 150 джерел, струмків, озерців і річок налічував у Холодному Яру доброї пам`яті багатолітній лісничий, закоханий у рідний край, Олександр Андрійович Найда. Найменші з них, ті, що просочуються з тріщин граніту та піщанику і стікають з узвиш у яри, —топильцями звуться. Усі холодноярські джерела, особливо найзнаменитіші — Живун, Дзюркало і Святе, мають цілющі властивості. Місцеві жителі стверджують, що їх вода виліковує усі хвороби. Справді, сірководневі, радонові, з вмістом срібла джерела (недарма ж бо назва річки Сріблянка!), додають здоров`я холодноярцям, серед яких чимало старожителів. Ось і недавно, розпитуючи у Мельниках про минувшину, стріла моторну жінку на вигляд років шістдесяти. Вона швидко прошкувала крутим узвозом до свого обійстя. Мельники, це мовби Карпати. Одна хата стоїть на одній горі, а друга — на другій. Допитавшись, що я родом із сусіднього села, тітка Хтодоря охоче повідала про «гайдамаків, які осьдечки тут, у Яру, голови склали». А її батька також «красні» вбили. Тітка Ярина мала тоді якраз побратися з отаманом Василем Чучупаком. Був він, «як намальований». Чуб золотий, а очі — блакитні. Та не судилося Ярині піти під вінець з красенем-Василем. Наділа золотого персня йому мертвому на руку... «Як зараз бачу закривавленого, у білій сорочці, Василя. І тітку, яка голосить над ним на весь Яр...» — завершила сумну розповідь моя співрозмовниця. «А скільки ж вам тоді було років?» — запитую, знаючи, що Василь Чучупак загинув у 1920-му. «Як скілько — шість! Оце у лютому мені вже дев`яносто буде, — відповіла тітка Хтодоря і додала, зітхнувши: «І де вони взялися? Наче й не жила: то войни, то голод, то колгосп...» Ми попрощалися, і стара козачка, піднявши на плечі лантуха з кропивою, легко і рівно попрямувала на гору.

Особливі кліматичні умови Холодного Яру зумовлюють довгий вік і дерев. Наймогутніший серед них, тисячолітній дуб Мксима Залізняка, одне з найстаріших дерев України, росте на хуторі Буда. У Січовому Яру зберігся пень 1500-річного дуба. Прикро, що його спиляли. Він міг стояти не одне десятиріччя як пам`ятник природи. Неподалік села Мельники у лісовому масиві досі налічується не один десяток 300—500-літніх дубів, 250-річних горіхів. Є 100-літні груші-дички та гіркі черешні. У холодноярських реліктових лісах зустрічається велика кількість рослин, які збереглися з дольодовикового періоду. Якось Олександр Найда «просвіщав» свого гостя, київського вченого-біолога, про унікальне рослинне різномаїття Яру. Тут з весни по осінь на кожному квадратному метрі росте понад 30 найменувань рослин, розповідав лісничий. Причому всі вони занесені до Червоної книги... Академік не повірив. І тоді співрозмовники вдарили по руках і разом почали рахувати, що «проізростає» на 100-сантиметровому клаптику холодноярської землі. Парі з них не виграв ніхто. Бо до блокнота вченого записали 42 рослини. Серед них були рідкісні: білий, рожевий і бузковий ряст, білосніжний підсніжник, первоцвіт, валеріана, орхідея, кадило духмяне. А ще — кілька видів пролісків, фіалок, барвінку... Що вже й казати про неосяжний килим цибулі ведмежої, яку тут називають левурдою! Скільком холодноярцям ця широколиста рослина врятувала життя у голодному 33-му! Такого багатства немає у жодному лісовому масиві України.

Якщо піднятися стрімкою дорогою до верхів`я Холодного Яру — очам відкриється плоскогір`я, оточене звідусіль пралісом. Висота над рівнем моря — 224 метри. На плоскогір`ї знайдено рештки скіфського городища. Діаметр його у поперечнику — понад чотири кілометри. Неподалік — ще кілька городищ. Їх тричі обперізує 60-кілометровий(!) вал з дев`ятиметровим ровом. Сам вал заввишки вісім метрів. Як могли наші пращури нагорнути такі фортифікаційні споруди — загадка.

Кілька років поспіль спільна українсько-польська археологічна експедиція працює над розкопками скіфських поселень та курганів. Науковий працівник Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдан Легоняк щоліта бере участь в експедиції. Він розповів — науковці сходяться на думці, що на території нинішнього Холодного Яру існувало центральне античне прамісто. Про це свідчить кількість городищ, оборонні споруди, котрі чудово збереглися до нашого часу, тисячі курганів, розсіяних лісом.

Холодноярське городище як одне з найбільших досі відомих у Європі занесено до переліку пам`яток всесвітнього значення. Втім, у Холодному Яру знайдено сліди всіх археологічних культур. Це переконує дослідників у тому, що на цій древній землі люди жили з доісторичних часів. І вона зберігає у своїх надрах безліч таємниць.

У часи Древньокиївської держави Дніпро або ж один з його рукавів омивав скіфське плоскогір`я з північного боку. Біля його підніжжя була пристань. Через геологічні катаклізми Дніпро відступив від Холодного Яру на значну відстань. Там, де колись знаходилося річище Дніпра, протікає тепер річечка Ірдинь і розташоване величезне Ірдинське болото. Очевидно, територія, яку омиває нині притока Тясмина Ірдинь, і була легендарним островом-державою Артанією, котра згадується у стародавньому літописі.

А як утворився сам Холодний Яр? Геологи і, зокрема київський науковець Олекса Щириця, доводять, що плоскогір`я, багатокілометрові урочища-яри, котрі лежать на гігантському гранітному щиті, — наслідок розлому земної кори. Багато років тому територія Холодного Яру була північним боком... кратера вулкану площею понад... 450 квадратних кілометри! В епіцентрі кратера знаходяться нині селище Олександрівка та село Бовтишка Кіровоградської області.

Нинішнього літа у пресі з`явилися сенсаційні повідомлення, котрі проливають світло на виникнення вулканічних процесів на території сучасної України. А також на утворення природно-географічного феномену Холодного Яру. Виявляється, близько 60 мільйонів років тому на центральну частину нинішньої України впав астероїд... що мав 2,5 кілометра у діаметрі. Це другий небесний «гостинець», після мексиканського, уламки якого знайдено і досліджено вченими. Той також впав на Землю мільйони років тому. Гігантські каміння від «бовтиського» астероїда розлетілися на сотні кілометрів. Удар був такої сили, що розпік грунт до температури 2—2,5 тисячі градусів. Породи розплавилися. І нині, у наш час, шар затверділої вулканічноі лави у Бовтиській западині сягає 200 метрів! Хмари пилу на довгі місяці закрили сонце. Запанувала зима, подібна до ядерної. Одразу після зіткнення астероїда з Землею почалися сильний ураган, руйнівний землетрус, «заговорив» вулкан...

Минуло ще кілька десятків мільйонів років. Загоїлися рани землі. А «на пам`ять» про астероїд залишилося у центрі України велетенське «дерево» заглиблень, яке через багато тисячоліть назвуть Холодним Яром.

Чи так це було чи ні — достеменно невідомо. Але всі, хто хоч раз побував у Холодному Яру, відчували «якусь його космічну магічну силу». А «наш» кратер, свідчать космонавти, добре видно з космосу. Як і оте «дерево» Холодного Яру. Кажуть, коли пролітають над його урочищами, то щось там у приладах зашкалює. Чи, може, це «голос» урану, поклади якого простяглися від Чорного лісу до Жовтих Вод...

Від центру Холодного Яру, через лісову галявину, яка стала вже полем, мандрівник потрапить до хутора Буди. Щоправда, Олександр Андрійович називав його Будою Половецькою. Тут, на підгірку, у молодому лісі очам відкриється ще одне холодноярське диво (чи знак!) — могутній тисячолітній дуб. У народі його назвали іменем гайдамацького ватажка. Втім, патріархові, очевидно, набагато більше років. Це завжди стверджував його багаторічний і вірний охоронець Найда. Якщо піднятися на верхівку велетня — це також з оповідок старого лісничого — то можна побачити не лише простори Чигиринщини, а й обрії Смілянщини, Кам`янщини, Кіровоградщини.

Холодноярський вартовий має 30-метрову крону. Обхват його стовбура — понад 12 метрів! Тож, якщо ви приїдете з шістьма—сімома друзями до дуба, розмаху ваших рук не вистачить, щоб, за традицією, обняти грізного стража Холодного Яру... Загальна маса деревини богатиря — понад 37,7 кубічного метра! Ще позаторік дуб Максима Залізняка був набагато «важчим». Та якось у вітряну ніч у нього відчахнулася гілка завтовшки у п`ятсотлітнє дерево... Від могутнього удару здригнулася земля.

У всіх вікнах хутора спалахнуло світло. Будяни подумали, що почався землетрус...

Шість разів влучала блискавиця у стовбур вікового дуба, та він, мов мужній воїн, витримав. Весь у шрамах, пам`ятає походи київських князів і татаро-монгольську навалу. Під його могутноью кроною відпочивав Богдан Хмельницький зі своєю старшиною. Спішувався Петро Дорошенко. Збирали відчайдух Северин Наливайко, Павло Бут. Тут гайдамаки давали клятву боронити рідну землю від «лядської наруги». Отамани Холодноярської республіки присягалися віддати життя за волю України. Приходив поклонитися патріархові і змалювати його Тарас Шевченко.

У роки другої світової війни легендарне урочище та його тисячолітній символ вкотре стають свідками героїзму і трагедії холодноярців. 18 червня 1943 року каральний есесівський загін спалив хутір дотла. Молодих і сильних будян було відправлено до Німеччини, а 82 стариків, жінок та дітей — розстріляно. Дорогою виявилася плата хуторян за підтримку радянських партизанів.

...Здавна українці складали пісні про силу і міць дуба. Віковічне дерево уособлювало у них незламний козацький дух і волю. «Зібралися вони під рясні дуби та чекають пана отамана на раду собі...» Не злічити всіх пісень, де згадується дуб, їх не одна сотня. Ось ще одна — про нещасливе кохання козака і дівчини: «Ой, дубе, дубе, Кучерявий дубе, А на тобі, дубе, Два голуби гуде...» Або: «Віє вітер, віє вітер, Дуба нахиляє, Сидить козак на могилі Та й вітру питає...» Чи така: «Ой дуб та береза на яр похилився, А син своїй неньці низенько вклонився...» Цю давню пісню жителі Мельників, Грушківки, Жаботина та інших тутешніх сіл вважають «своєю». Складено її, мовляв, у Холодному Яру. І оспівує вона «будянського дуба». Як і широковідому «Ой чого ти, дубе, на яр похилився, Ой чого, козаче, тяжко зажурився...»

На початку дев`яностих минулого століття мені випала честь «познайомити» патріарха пензля, видатного українського живописця Данила Георгійовича Нарбута з патріархом лісів України. Так склалося, що старий художник вперше побував на хуторі Буда лише наприкінці свого життя. Коли недужі руки вже не могли твердо тримати у руках пензля... Тисячолітній велет вразив митця до глибини душі. Згодом дід Нарбут, як з пошаною називали його близькі люди, скаже, що він пережив катарсис, «бурю почуттів» — таких, як колись у молодості. Данило Георгійович стояв, притулившись чолом до стовбура, і говорив з дубом на Ви... Вони були схожими між собою — дерево і людина. Обоє древні, мудрі, помережані рівчаками-зморшками, але незламні.

Тієї ж осені, 80-річний Данило Нарбут знову піднявся до своєї майстерні. Він розпочав роботу над «Холодним Яром». Попросив у мене фотознімки братів-отаманів Холодноярської республіки. Це була остання монументальна робота видатного Майстра. На епічному полотні художник намалював невмирущого дуба, під яким сходилися всі історичні шляхи-дороги України. Тисячолітній свідок історії, якого ламали тисячі буревіїв, гнули урагани, шматували блискавки, дошкуляли тріскучі морози, вистояв, вижив, — як і наша героїчна Україна-мати. Мудрий живописець зобразив на могутніх кронах дерева найвидатніших людей, котрих гартував Холодний Яр, — від воєводи Мирослава, Остафія Дашкевича, Богдана Хмельницького, гайдамаків, великого Тараса до отамана Василя Чучупака, Юрія Горліс-Горського, Василя Симоненка...

Унизу масштабної картини тільки йому притаманною графікою Нарбут написав назви сіл і хуторів, герої яких творили славний холодноярський літопис. Однак то був неповний їх перелік. Я пообіцяла Данилові Георгійовичу принести уточнений «реєстр» всіх населених пунктів, розташованих на північ і на південь, на захід і на схід від урочища. На жаль, не встигла. Через кілька місяців живописця не стало...

...Сучасні вчені-біологи стверджують, що кожне дерево має свою енергетику. Найпотужніша вона, цілюща у дуба. Тому нині чимало холодноярських мандрівників прагнуть подовше постояти в енергетичному полі велетня, щоби «зарядитися» його силою і довголіттям. Особливо, кажуть, позитивно впливає енергетика дуба на чоловічу міць. Можна притулитися і до «онука» патріарха, 600-літнього «козака», який поруч вартує.