За неповних півроку на Полтавщині змінилося три голови облради. Минулого тижня депутати на сесії знову вкотре розглядали організаційне питання і обрали на цю посаду Володимира Гришка, який у раді був заступником. Така круговерть у владних верхах не пройшла повз увагу місцевого електорату, жваво обговорюється й потребує бодай побіжного екскурсу в минулу весну й аналізу сучасного моменту.

Вже другого дня після парламентських виборів заговорили про ймовірну відставку голови облдержадміністрації Євгена Томіна, і це видавалося логічним, адже на Полтавщині, єдино по країні, перемогли соціалісти. Разом з «Нашою Україною», комуністами і БЮТівцями вони зібрали майже 70 відсотків голосів виборців, тоді як «За єдину Україну!» трохи більше шести, що удвічі менше загальноукраїнського показника. За такі «досягнення» Томін міг чекати найгіршого (хоча, зрештою, не все можна зробити в один день, та ще й «посватаному» з сусіднього Києва), а посада голови облради могла стати «запасним аеродромом» для бодай тимчасового збереження політичного іміджу й невипадання з номенклатурної обойми. Можливо, саме тому і в депутати він балотувався і пройшов без особливих проблем. Але депутатом став також ще діючий на той час голова обласної ради Олександр Полієвець. Отак у боротьбі за крісло голови зійшлись учорашні співкоординатори регіонального блоку «За єдину Україну!».

Не переповідаючи всіх перипетій протистояння, в якому, користуючись найбруднішими технологіями, на лідера обласного осередку «Партії регіонів» пана Полієвця понавішували всіх «собак» і без суду й слідства зробили чи не найбільшим грішником Полтавщини, тим самим показавши справжнє обличчя, сутність і подвійні стандарти «стабільності» двох гілок влади, нагадаю, що пан Томін переміг абсолютною більшістю голосів. І водночас... порушив Конституцію і закони, якими не дозволяється суміщати посади голови адміністрації та ради. Опозиція зразу заговорила про узурпацію влади й нехтування чинним законодавством, що зовсім не сприяло консолідації полтавської громади.

Та ще більше розчарувань для загалу й депутатського корпусу зокрема принесли вибори заступника голови, які розтяглись у часі майже на два місяці! Законом передбачається, що на цю посаду кандидатуру вносить голова ради. Він запропонував Володимира Гришка, свого заступника по облдержадміністрації. Його підтримали... за п’ятим голосуванням у трьох пленарних засіданнях! І тут необхідно зупинитися на досить важливому, якщо не ключовому, аспекті колізії. Йдеться про силу впливу влади на «виховання» депутатів у потрібному дусі. Спершу з їх числа зорганізували так звану «більшість» — аналогії доречні, хоч і не зовсім тотожні. Бо яка може бути «більшість» у раді при пропорційному представництві депутатів від кожного виборчого округу? Приміром себто так: як можуть три депутати від Полтави, обрані всією територіальною громадою, «вишукувати» під себе таку саму легітимну депутатську трійку з Чорнух? Загалом таке і в принципі неможливе. Та коли за справу беруться, наскільки я зміг бути поінформованим як журналіст і також депутат, специ з кабінетів облдержадміністрації, все може бути. Звісно, робилося це «добровільно-примусово», але беручи до уваги той факт, що склад новообраної ради — переважно керівники різних галузей обласного, районного і містечкового масштабів, тобто люди чи не повністю залежні від вищестоящого начальника, їх лояльність при голосуванні могла бути гарантована. Проте свій характер спершу вони таки показали. Та сили у влади виявилось більше — на те вона і влада. У сесійній залі. А що в переважної більшості виборців зовсім інші орієнтири, то це чиї проблеми? Вочевидь, що тієї-таки влади, однак перейматися ними вона не поспішає. А на часі президентські вибори. І можна з ранку до вечора говорити про перші місця в новітньому всеукраїнському «капзмаганні» (хоча ніхто не збирається і на йоту применшувати заслуги влади в реанімації економіки краю, тільки хто ж її довів до коми?), та ставлення простої людини до влади все ще залишається незмінним: вона їй не довіряє. І над цим необхідно не лише думати, а й щось робити, щоб не доводити до критичної межі, а затим, в авральному порядку, коли люди вже стоять під вікнами адміністрації, згадувати про те, що існує ще й опозиція, гасла й ідеї якої в регіоні по суті правлячі...

Осінь на Полтавщині розпочалась із... чергових виборів голови облради, оскільки, зі слів Євгена Томіна загалу, він остаточно зрозумів, що порушувати закони негоже. А може, йому на це недвозначно натякнули в столиці? Зрештою, Президент з розумінням поставився до його вибору залишитись у команді з ним. Реакцією електорату на всі ці кульбіти чомусь не поцікавився ніхто. З депутатами попрацювали досить продуктивно, і Володимир Гришко набрав 72 голоси із 80, що взяли участь. Вибори взагалі могли стати безальтернативними, та врятував демократію самовисуванець Анатолій Шкарбан, хоча за такого розкладу сил йому й не світило нічого.

Новообраний голова запам’ятався двома незаангажованими поглядами, викладеними у виступі. По-перше, високо оцінив роботу ради попереднього скликання, яка чотири роки показувала всій Україні, що місцеве самоврядування, образно кажучи, не ганчірка, об яку витирають ноги, а це для Олександра Полієвця хоч побіжно могло означати «посмертну» реабілітацію. По-друге, задекларував, що йде централізація влади, і це таїть небезпеку для представницьких органів місцевої влади, аж до посягання на їх конституційні права. Що він зможе цьому протиставити, не казав — зрештою, час покаже. На перший погляд, потенціал у нього потужний: певне, що прийшов надовго, а не пересиджувати, має достатній досвід керівної роботи, проте «другим номером», отож іще питання, чи вдасться йому (і, головне, чи захоче) позбутися цього комплексу й повести самостійну політику. До того ж і вік підпирає.

Голова облради — доктор економічних наук, такого прогресу не пригадати в усій історії краю. Тепер, можна сподіватися, вже настане час роботи, якої, без перебільшень, жде не діждеться і депутатський корпус. Але прізвище кандидата на свого заступника голова пообіцяв назвати пізніше. А це означає, що на Полтавську облраду знову чекають вибори...