Днями випадково зустрів знатного буковинського аграрника, голову правління акціонерного товариства «Буковина», що в Сторожинецькому районі, заслуженого працівника сільського господарства України Федора Нагірняка. Розговорилися. Як з’ясувалося, їхав він до свого давнього партнера — івано-франківського підприємця, який займається скупкою льоноволокна. Спонукали керівника до цього серйозні обставини: нинішнього року на полях очолюваного ним товариства добре вродив льон, а збути його, як і в попередні роки, нема кому. На державному рівні ця проблема розв’язується надто повільно.
— А що, приватник спроможний виручити?
— Він — людина слова. Ми вже співпрацюємо з ним кілька років. І маємо користь від наших стосунків.
— Звідки в приватника беруться кошти для розрахунку за придбану сировину?
— Він — колишній працівник райагропостачу, знає, як працювати зі своїми клієнтами. Спочатку нас задовольняв бартер. Я привозив льоноволокно, а він давав мені за нього пальне або насіння льону. Тепер, коли з’явилися гроші, мій партнер від бартеру відмовився. Кошти за придбану сировину він виплачує справно.
— Але, як мені відомо, у вас льон займає понад 400 гектарів площ. Тож чи спроможний ваш партнер прийняти таку кількість льоноволокна?
— Звичайно, ні. Але ми налагодили ділові зв’язки й з іншими структурами. Значну частку вирощеної нами сировини охоче бере, приміром, акціонерне товариство «Рівнельон». Лишки збуваємо в країни Балтії. Отак і викручуємося.
— А з боку держави хоч якусь підтримку відчуваєте?
— Незначну. Але зрушення намітилися. Вже третій рік поспіль виділяються кошти на підтримку льонарської галузі — 8 мільйонів на рік. Ця сума ділиться на всіх. Нам щороку дістається 300—350 тисяч державної дотації. Кошти, звичайно, невеликі. Але на безриб’ї, як мовиться, і рак риба. Ми, до речі, розраховуємося за позики з державою насінням льону елітних кондицій. Отже, ніхто не в програші.
— А якими сортами засіваєте власні площі?
— Це болюча проблема. Культивуємо лише насіння зарубіжних селекцій.
— А чому ігноруєте вітчизняні ?
— Причина проста: вони поступаються перед зарубіжними.
— Де переробляєте вирощений льон?
— Маємо власний завод. Він працює всю зиму. Трудяться тут 60 наших односельців. Усі вони одержують за свою нелегку працю пристойну зарплату.
— Яких прибутків очікуєте від льонарства?
— Торік до каси товариства надійшло 1,2 мільйона гривень. Нинішнього року буде значно більше, бо врожайнішою була нива. Ось чому ми робимо ставку на льон. Він — основна підойма нашої економіки. Підштовхує нас до цього й інший чинник — наші землі суглинково-біличні, подекуди мочаристі. Пшениця чи цукрові буряки на них не родять. А для льону вони в самий раз. Як господарника мене дивує те, що на Буковині, окрім нас, більше ніхто не вирощує цієї прибуткової культури.
Чернівецька область.
