У середу світ був у жалобі разом із США у зв’язку з річницею страшних терактів у Нью-Йорку та Вашингтоні. Цього ж дня відкрилася Генасамблея ООН і пролунала заява Кофі Аннана про те, що війна проти тероризму в міжнародному масштабі може бути легітимною лише в разі її схвалення Радою Безпеки. Чи справила вона належне враження? Мабуть, швидше ні, ніж так, адже нинішній тиждень продемонстрував, що Сполучені Штати, попри численні виступи політиків різних країн проти війни в Перській затоці, продовжують нарощувати тиск на Ірак. І в четвер президент США Джордж Буш виклав в ООН обгрунтування жорстких дій стосовно режиму Саддама Хусейна.
Погляд України цього тижня був традиційно спрямований не лише в бік США, де відбувалися основні політичні події, а й у бік Москви. Там учора закінчився черговий раунд консультацій з питань делімітації (визначення і закріплення на карті) україно-російського кордону, що, на думку нашого зовнішньополітичного відомства, є однією з найважливіших проблем у відносинах Києва і Москви. І про це нинішнього вівторка заявив на брифінгу глава українського МЗС Анатолій Зленко.
Експерті групи здійснили звірення проб карт кордону, а також продовжили підготовку до підписання технічних документів. Сторони вже повністю погодили лінію держкордону. Завершується видання делімітаційних карт українською та російською мовами, провадиться текстуальний опис проходження розділювальних ліній.
Україна вже має затверджений державний кордон із Білоруссю, закінчується процес ділімітації з Молдовою, а з російською стороною вже погоджено лінію сухопутного кордону. Але якщо з питання делімітації сухопутного кордону непорозумінь немає, то стосовно Азовського моря та Керченської протоки у сторін — різні точки зору. Україна впевнена, що делімітацію мають здійснювати на всіх просторах, а російська сторона наполягає на тому, що Азовське море — спільна спадщина, що дісталася від СРСР, так зване внутрішнє море, і ним треба користуватися без проведення кордону. А якщо й делімітувати, то хіба що дно.
Нагадаю: після проголошення незалежності Київ настійно пропонував Москві почати розмежування, але РФ ухилялася від обговорення цієї проблеми. Після заяви України про можливість проведення делімітації в односторонньому порядку на початку 1998 року було створено російську комісію з делімітації україно-російського державного кордону, і 1 квітня в Москві відбулося її перше засідання. Нині головами комісій з боку України і Росії є, відповідно, держсекретар МЗС України Юрій Сергєєв і перший заступник міністра закордонних справ РФ В’ячеслав Трубников.
За чотири роки сторони «перелопатили» понад 2 тис. км кордону: адже потрібно було зафіксувати на детальній великомасштабній карті та описати текстуально практично кожний метр, кожну з 1300 точок поворотів кордону з тим, щоб це не зачіпало інтересів місцевого прикордонного населення і держави в цілому. Нарешті, минулого року в селищі Прохорівка Бєлгородської області Трубников і Сергєєв підписали підсумковий протокол і особливо відзначили, що в роботі враховували «насамперед інтереси населення, щоб не вийшло, як у відомій комедії, коли державний кордон проходив через пивний стіл у шинку».
На сьогодні залишається нерозв’язаною низка питань. Зокрема, проблеми забезпечення нормальної господарської діяльності прикордонного населення, нелегальної міграції та контрабанди товарів, поліпшення якості прикордонно-митного контролю. Окремо стоїть питання про можливість демаркації (позначення на місцевості) кордону. Зазначу, що з приводу демаркації позиції сторін різняться. Київ наполягає на позначенні безпосередньо на місцевості лінії кордону, а Москва вважає за краще цього не робити. Свого часу, відповідаючи на запитання про демаркацію україно-російського кордону, Сергєєв зазначив: після підписання відповідного договору та його ратифікації буде створено міждержавні комісії, уповноважені визначити механізми та принципи режиму кордону і його позначення на місцевості. І це буде «європейський кордон двох дружніх держав, які бажають співробітничати». Для його фізичного втілення потрібно ще майже півтора року.
Але головне завдання всієї епопеї — закінчення процесу делімітації з наступним підписанням президентами двох країн міждержавного Договору про держкордон. Чи відбудеться воно поточного року, як прогнозує Юрій Сергєєв, розраховуючи на те, що в тексті договору буде зафіксовано умову щодо делімітації, котра стане складовою зазначеного договору?..
На мою думку, делімітація і демаркація кордонів з Україною — крім усього іншого, й питання самовизначення росіян. Чи хочуть вони відчути себе державою, яка має «тверді» рубежі. В МЗС України впевнені, що Москва по-європейському підійде до розв’язання питання про кордони, тим паче що ані делімітація, ані демаркація не передбачають бар’єрів. Вони лише додадуть визначеності і створять передумови для правового регулювання. Як заявив Анатолій Зленко, треба йти шляхом компромісів, а паркани ніхто зводити не збирається, «можна продовжувати спільно займатися рибальством і судноплавством, розуміючи, що робиться це в різних країнах».
Україна успадкувала достатньо складні з міжнародно-правової точки зору кордони. Нині ми маємо повністю і остаточно визнані в міжнародно-правовому плані кордони з Польщею, Угорщиною і Словаччиною. А от ситуація з Румунією... Зокрема, щодо делімітації континентального шельфу і виняткових економічних зон у Чорному морі. Гострота ситуації спричинена тим, що, за припущеннями, в цьому районі значні запаси нафти.
Прагнення Румунії вступити до НАТО є вагомим стимулом для врегулювання відносин з Україною, адже претендувати на членство в альянсі може лише країна з урегульованими територіально-прикордонними проблемами. Чи зможе Бухарест поєднати дві цілі — задовольнити вимоги євроатлантичних партнерів і поборотися за свої територіально-економічні інтереси? Можливо, відповідь на це запитання буде дано наступного тижня під час візиту до нашої країни президента Румунії Іона Ілієску.
