Навіть тепер, коли позаду виступи на аренах, Захарову добре пам’ятають. І симпатизують їй — вродливій, стрункій, чарівній жінці, енергії та цілеспрямованості якої, гадаю, можуть лише позаздрити чемпіони нинішні. Стеллина любов до гімнастики не згасає. Вона живе улюбленою справою, віддає всю енергію на її благо.
Нинішньої весни Стелла Захарова разом з друзями і просто добрими людьми організувала у столичному Палаці спорту грандіозний гімнастичний фестиваль, на якому майстерність демонстрували зірки з 15 країн, серед яких — Росія, США, Велика Британія, Швеція, Канада, Бразилія, Нідерланди, Угорщина, Бельгія тощо. А для українських гімнасток турнір дав величезну користь. Він став останньою перевіркою перед чемпіонатом Європи, де наші жінки і юніорки здобули чемпіонські титули та інші відзнаки.
— Разом із друзями намагаємося допомогти українській гімнастиці, щоб її високий міжнародний авторитет був на відповідній позначці, — каже моя співрозмовниця. — Україна має колосальні традиції у цьому виді спорту, в якому розігрується велика кількість нагород на олімпійських іграх. Спортивному світові добре відомі славні імена Ніни Бочарової, Віктора Чукаріна, Лариси Латиніної, Бориса Шахліна, Поліни Астахової, Юрія Титова, Тетяни Гуцу, Лілії Подкопаєвої, Ігоря Коробчинського. Цей перелік можна продовжувати ще довго. Отож хочеться, щоб були перемоги. І треба організовувати справу, проводити змагання. У держави, на жаль, не доходять руки до всього. Тому потрібна участь людей небайдужих. Хоча труднощів на такому шляху — дуже багато.
До речі, квітневий турнір мав особливість. Гімнастика нарешті вибралася із тісних залів і через двадцять років була представлена у Палаці спорту Києва. Мешканцям і гостям столиці ця яскрава подія вочевидь сподобалася.
— А хто ваші головні помічники?
— Їх, на жаль, не так багато, як хотілося б. Але вони є. І назвати їх дуже приємно. Це керівництво Київської міськдержадміністрації на чолі з Олександром Олександровичем Омельченком. А ще —винозавод «Коктебель» (директор — Олександр Гаран), ЗАТ «Оболонь» (почесний голова, народний депутат України Олександр Слободян), наш інформаційний спонсор — газета «Голос України».
— Знаю, що вам особисто доводиться оббивати пороги в різних кабінетах, умовляти керівників різного рангу. Та не скрізь знаходите розуміння і підтримку. Чи не хочеться покинути все це і жити спокійно?
— Заради улюбленої справи готова терпіти — жодних матеріальних благ від цього не маю. Це просто моє хобі. Наступний турнір Гран-прі, який увійде до офіційного міжнародного гімнастичного календаря, відбудеться майбутньої весни. І ми вже почали роботу з його підготовки. Але проблем дуже багато. Найбільше нас непокоїть відсутність килиму. Той, що на олімпійській базі в Кончі-Заспі, мов прикутий до ліжка літній хворий, його не можна транспортувати. Торкни його — і він розсиплеться, перетворившись на купу ганчір’я. Новий, який став би у пригоді змаганням і служив національним збірним, можна замовити. Є фірма в Нідерландах, котра погодилася поставити нам свій виріб з великими пільгами. Звернулися по допомогу до організацій, приватних осіб. З миру по нитці, а гімнастам килим. Однак меценати поки що не відгукнулися. Прикро. Це не моя особиста справа. До речі, разом із своїм чоловіком — Віктором Хлусом — уже чимало власних коштів віддали.
— То, може, не варто перейматися ось так, а знайти комфортні умови десь за океаном, де гімнастика тепер в особливій пошані?
— Знаєте, впродовж спортивної кар’єри хтозна-скільки разів виступала у США. І завжди лічила дні, коли повертатися до Києва. Скажу відверто — там до нас ставлення жорстке. Проблем — безліч: мова, менталітет тощо. Коли люди їдуть до Америки, сподіваючись на великі блага, а отримують мізер, починають комплексувати. Мені завжди добре було в Україні.
— Однак це не завадило вам з чоловіком, колишнім футболістом київського «Динамо», вирушити на роботу до Швеції...
— Віктор був ще діючий спортсмен, мав велике бажання грати. І тут надійшло запрошення. У Гетеборзі він виступав за клуби ГАЇС та «Ельзборг», став навіть призером шведського чемпіонату. А я — дружина, мусила його супроводжувати. Там ми прожили десять років. Я добре вивчила шведську. Знайшлося заняття і для мене. Працювала викладачем у школі. Окрім того, 1990 року я організувала гімнастичний клуб «Турн форенінг». Проводили показові виступи зірок світової гімнастики та акробатики. Підросли й місцеві спортсмени. До речі, як уже згадувалося, на нашому турнірі побували шведські гімнасти і виступили досить успішно.
— Тепер кілька запитань про особисте. Відомо, що шлюби футболістів з гімнастками у нас традиційні. А як ви познайомилися зі своїм чоловіком?
— Це не зовсім так. Майстри шкіряного м’яча віддають перевагу представницям саме художньої гімнастики. Одного разу мене запросили на спортивний вечір до тодішньої Української сільгоспакадемії. Там були ще й легкоатлети, знамениті борці — брати Бєлоглазови і футболісти. І от Віктор після привітання, коли всі сіли, продовжував стояти і аплодувати. Трохи кумедно вийшло. Отож тихенько запропонувала йому присісти. А коли вечір закінчився, до мене підійшов Хлус разом із Вадимом Євтушенком, який сказав: «Ми зустрілися з такою знаменитою гімнасткою, то давайте візьмемо шампанського і поїдемо до вас додому. Посидимо, поспілкуємося». Як і більшість представниць мого виду сорту, була дещо скута. У голові — думки лише про спорт. Тож була не в захопленні від пропозиції. Які там іще посиденьки! Тим більше що алкоголю ніякого не вживала. А попереду чергові змагання, режим. Була ще одна важлива причина: з іншим хлопцем тоді зустрічалася. Тому моя мама, коли телефонував Віктор, відповідала, що мене немає вдома. Але парубок виявився настирним, весь час чергував під вікнами. І свого таки домігся. Через рік побралися.
— Вашому синові Олегові — 18 років, донечці Христинці — три. Чи не боїтесь, Стелло Георгіївно, невдовзі стати ще й бабусею?
— Гадаю, більшість жінок боїться стати молодою бабусею. Мабуть, то велике щастя — мати онуків. Але поки що про це серйозно не думаю. Душею і тілом я ще молода, багато хочеться зробити. Та й Олег, схоже, із шлюбом не поспішатиме. Він — хлопець серйозний, студент Інституту міжнародних відносин. До занять ставиться дуже відповідально. Окрім рідної української, володіє кількома іноземними мовами. Зокрема, шведською, англійською і ... російською (сміється). Отож, судячи з усього, бабусею стану не скоро. Але коли це станеться, буду безмежно щасливою. Усьому свій час.
... У перекладі з латинської Стелла означає «зірка». Її сяйво було і є дороговказом для нашої співрозмовниці, яка так багато зробила для українського спорту.
