Перед тим, як це написати, опитав, проінтерв’ював, порозмовляв з кількома десятками своїх земляків різного соціального стану і політичних симпатій, тож вважаю автором нотаток усіх кримчан, котрі поділилися своїми відчуттями нинішньої політичної погоди на півострові. Мої тут лише запитання, які подеколи стали заголовками.

Осінній «букет» партій

Основними етнополітичними силами на півострові залишаються проросійські, які від колишнього протистояння українській державотворчій ідеї помітно трансформуються в культурологічні; проукраїнські, що активно структуруються, і кримськотатарські, які стають ще монолітнішими. Суто політичні сили після виборів очолила впливова «команда Куніцина», головою якої є кримський прем’єр. Посоліднішала Аграрна партія України, на чолі з давнім соратником Сергія Куніцина, нинішнім його заступником, екс-представником Президента Анатолієм Корнійчуком. Добре представлена в управлінських структурах Партія Регіонів, що збільшується, з лідером — першим заступником голови ВР АРК Василем Кисельовим. Розгалужується кримська організація СДПУ(о). Хоча її представники менше представлені у владних структурах, майже не представлені в уряді, мають лише кілька своїх депутатів у кримському парламенті, та вони отримали досить непогану підтримку на виборах. У багатопартійному окрузі взяли понад 20% голосів кримчан, що для соціал-демократів є добрим результатом.

Досить потужною лишається кримська організація Компартії України, яку очолює Леонід Грач. Хоча вона програла останні вибори порівняно з попередніми, за неї голосувало майже 37% виборців за партійними списками. Водночас невдалими були для неї і вибори до ВР України в мажоритарних округах, де провели лише одного депутата замість, як звичайно, 3—5 на попередніх виборах. А ще фактично програли вибори в кримську ВР, хоча отримали близько 20 місць. Раніше ж контролювали тут майже 40% і мали неабиякий вплив.

Крим — унікальний регіон України і з політичної точки зору: після виборів тут не сталося такого різкого розмежування політичних сил, як, наприклад, у ВР України. На півострові був сформований коаліційний уряд, який очолив представник блоку «За єдину Україну» Сергій Куніцин. До нього увійшли і комуністи, і представники блоку «Наша Україна» В. Ющенка. Саме це дало змогу Криму успішно розв’язувати нині найрізноманітніші політичні й економічні питання.

Хоча не всі сили представлено і в уряді. Наприклад, менше представництво отримала група народного депутата України Льва Мірімського. Цього досить відомого кримського політика і підприємця, котрий має свої певні політичні й економічні інтереси на півострові, вже втретє обирають до українського парламенту і він успішно лобіює свої інтереси у ВР АРК. І хоча його представники є і в президії ВР, і в уряді автономії, він зацікавлений у розширенні цього представництва. Нині багато говорять про підготовку певних політичних процесів у ВР Криму, метою яких є зміна уряду. Політичні розмови, прогнози і здогади сходяться на тому, що за цим процесом стоїть саме Л. Мірімський.

«Тузи» і «шістки»

Тож нині у ВР АРК можливі певні зміни, вірогідне виникнення якоїсь антиурядової коаліції. Але багато хто прогнозує, що альтернативну більшість поки що зібрати не вдасться. Дуже багато залежить від адміністрації Президента. Хоча батько нації підтримує Сергія Куніцина, адміністрація Президента, яку очолює об’єднаний есдек, має свою політику, і місцеві аналітики вперто кажуть, що кримські об’єднані соціал-демократи вже починають працювати проти Куніцина, маючи на меті підготовку його відставки.

Зазначають, що президентська адміністрація може відіграти в цьому ключову роль. Якщо з неї прийде хтось знімати Куніцина, це не означатиме, що вони діють від імені Президента. І, звісно, з проблемами, але можуть зняти. Поки що офіційно такої команди не було. Але соціал-демократи намагаються заручитися підтримкою «Трудової України», деяких інших пропрезидентських сил, щоб виступити проти коаліційного кримського уряду народного демократа С. Куніцина.

Чимало мешканців краю розцінюють балотування впливового кримського політика і бізнесмена, народного депутата України Льва Мірімського в одному з вільних округів півострова до кримської ВР, що відбудеться 22 вересня, як бажання бути кримським спікером і спробу тиску на Бориса Дейча.

Поки що і Куніцин, і Дейч і далі демонструють єдність та стабільність. А прем’єр на останній прес-конференції заявив, що не володіє інформацією про те, що якісь депутати вийшли з проурядової більшості —депутатської групи «Стабільність» і що, як і раніше, вона нараховує понад 60 членів. Так це чи ні, стане відомо 18 вересня на другій сесії ВР АРК.

Хто ж на сторожі Слова?

Щодо свободи преси, то оглядачі відзначають деяке поліпшення протягом останнього року. Хоч би як важко було журналістам працювати, хоч би як вони були залежні, але загальний внутрішній і міжнародний тиск на українське керівництво після смерті Гонгадзе позитивно вплинув і на кримському рівні. Журналісти вільніше почали висловлюватися в місцевій пресі. Хоча залежних працівників ЗМІ більшість, та незалежна журналістика на півострові існує.

Кримських журналістів друкують охоче, бо преса на півострові стала зубатою з часів «президента» Мєшкова, який намагався тиснути на українських і кримських журналістів-українофілів, сповідників загальнонаціональної ідеї державності. Тоді пресі, особливо україномовній, потрібно було захищати себе. Це змусило до дій самозахисту. Така «агресивність во благо» стосовно влади залишилася і вони намагаються захищати себе принципово. Є кілька згуртованих журналістських організацій, які намагаються відстоювати своїх членів-колег.

Крім офіційної Кримської республіканської організації Національної спілки журналістів України, було створено кілька організації, які представляють інтереси журналістів, захищають їхні права, ім’я, честь і гідність. Не менш відома, впливова і авторитетна організація, до думки якої прислуховується влада — Асоціація вільних журналістів Криму, яку очолює Ліля Буджурова, працює з 1994 року і об’єднує кілька десятків журналістів, які пишуть для некримських видань, і таким чином вважають себе вільними від кримської влади і місцевого бізнесу. При Кримському центрі незалежних політичних дослідників-журналістів кілька впливових журналістів, які поставили за мету збирати і поширювати інформацію про порушення прав журналістів, створили Комітет з моніторингу свободи преси в Криму. Його очолив журналіст Володимир Притула.

Ці три організації намагаються діяти разом. Як правило, захищаючи права своїх членів і загалом кримських журналістів, вони одержують підтримку в найвищих кабінетах. Найбільший їхній успіх: на півострові вдалося створити атмосферу корпоративної солідарності працівників ЗМІ.

Додає авторитету цим організаціям і те, що вони мають у своєму гурті однодумців — кваліфікованих юристів, адвокатів, правозахисників, які не лише надають кваліфіковані консультації, а й беруть участь у судових процесах на захист журналістів. Дуже допомагає кримським журналістам програма Айрекс Про-медіа, в складі якої теж є авторитетний юрист Наріман Абдурашитов. Комітет з моніторингу свободи преси в Криму має свого юриста Арсена Османова, послуги якого оплачує фонд «Відродження». На громадських засадах журналістам охоче допомагають юристи Ліги кримськотатарських юристів «Ініціум», яку очолює Еміне Авамілєва.

Чи вируватимуть площі?

Конфліктний потенціал у Криму завжди був високий. Та останніми роками він помітно знизився. Звісно, людей більше турбують соціально-економічні проблеми: зарплата, пенсія, безводдя, холоднеча в квартирі. Певним чином останніми роками хоча й незначні, але деякі позитивні зміни відбуваються. Вчасно почали виплачувати поточні пенсії, зарплати, хоча заборгованість минулих років ще значна.

Проте напруженість залишається у селах, але там люди не звикли до мітингів.

На мітинги могли б вивести лідери меджлісу: і 10, і 20, і 30 тисяч людей. До тисячі — комуністи. Інші політичні сили багато людей на площі не приведуть. Це стосується і правого, проукраїнського, спрямування, націонал-демократичних сил і рухів, «Батьківщини» і проросійських організацій.

Треба зауважити й те, що стався розкол серед комуністів. Якщо київські «товариші» кажуть, що 16 вересня вони виходитимуть з червоними прапорами і антипрезидентськими гаслами і всі комуністи мусять теж вийти на цей мітинг, то лідер кримських комуністів, фактично підставив своє партійне плече Леоніду Кучмі. Леонід Грач днями провів рішення на бюро кримського Рескому КПУ, згідно з яким кримські комуністи не братимуть участі в загальноукраїнських масових акціях протесту. Вони планують провести акції протесту на так звані жовтневі свята. Сьогодні вони кажуть, що не підтримуватимуть націоналістів з «Нашої України» і «Батьківщини». Меджліс не виведе людей також.

Як тобі, бізнесе, між владами і партіями?

Кримський бізнес мало чим різниться від загальноукраїнського. Він залежить від влади — працює або під нею, або орієнтується на неї. Чи можна сказати, що на півострові більше «тіньового» бізнесу? Так, оскільки тут більше для нього можливостей, особливо в курортній сфері. 

Це відомо всім. Уряд якимось чином намагається з цим боротися. Та на поверхні цього айсбергу ті самі санаторії, які належать податківцям, МВС, прикордонникам, іншим численним не лише силовим структурам, список яких, у тому числі з президентською адміністрацією, ВР АРК, довжелезний — вони просто не платять податків на землю. Вони зазвичай збиткові, працюють за рахунок бюджету, і через збитковість звільнені від багатьох податків. Як правило, вони закриті. На території цих пансіонатів працюють різні кафе, ресторани, нічні бари, забігайлівки, які теж фактично не платять податків, бо, у свою чергу, вже перебувають під їх дахом. Це величезна проблема для Криму.

І малий, і середній, і великий бізнес орієнтуються на владу, щоб убезпечити себе від різних перевірок. Вони повинні мати якийсь «дах». Якщо раніше це були кримінальні угруповання, то нині хтось із влади: міліції, прокуратури, податкової або міської —такий собі «дах з державними кокардами». Та це не лише кримська, а загальноукраїнська проблема.

Але вже є приклади, коли дрібні бізнесмени об’єднуються. Той самий ринок «Автостоп». Чиновники з міськвиконкому зробили все, щоб вигнати людей з робочих місць (навіть з допомогою силовиків, які брутально вивозили торгові ряди), закрити ринок і створити на ньому маленькі магазинчики та роздати своїм друзям.

Але люди організувалися, виходили на мітинги і пікети, перекривали вулиці, писали листи, зверталися до преси. На це звернула увагу міська, республіканська влада і протестанти добилися справедливості, відстояли свої права. Цивілізований компроміс знайдено. Це один з багатьох прикладів, як дрібний бізнес зміг добитися вирішення своєї справи.

Крим лишається «Вишневим садом» Росії?

Російський чинник у специфічному регіоні, де етнічне російське населення становить більшість, тут завжди був впливовим. Істотним і залишатиметься. В Криму сконцентрована російська історична пам’ять: Голіцин, Потьомкін, Катерина ІІ, Севастополь, Лівадійський палац, цар, свити, дачі, палаци, Чехов і Пушкін... Це історичне минуле досить відчутно впливає на ставлення росіян до Криму і кримчан до Росії. Це треба розуміти. З другого боку, російський чинник, на якому намагалися зіграти проросійські сили, деякі російські і кримські політики на початку і протягом 90-х років, нині вже не спрацьовує. Проросійські сили зазнали нищівної поразки на виборах у Криму. Попри те, що вони мали фінансову, матеріальну, моральну підтримку з Росії — все-таки програли і дуже мало представлені в органах влади Криму. 

Кримчани звикли судити про все по справах. Їх лякали українізацією, а вони бачать, що в центрі Сімферополя є прекрасний Російський культурний центр, а українського немає. Були чудово відреставровані російський академічний і кримськотатарський театри, а український розвалюється на очах, бо не ремонтується з десяток років. Що 97% шкіл в автономії російськомовних, і їх ніхто не зачиняє, а всього 4 українські школи розташовані в пристосованих будівлях, дитсадках тощо.

Кримчани хотіли б жити краще. Але кордони ніхто не закриває. Вони їздять у Росію і бачать, що там живеться не ліпше, а подекуди навіть гірше.

Кримські мешканці цінують, що в нас немає війни, Чечні, шовіністичної мілітаристської істерії, відносна політична стабільність, фактично відірвано голову криміналітету. Це трансформує російський чинник —стає іншим, не так політичним, як культурологічним терміном.

Чим пахнуть російські гроші?

На останній прес-конференції Сергій Куніцин сказав, що протягом останнього року відчувається інвестиційний бум російського капіталу в Крим. Він намагається прийти на півострів енергійно: купити, скупити. Раніше сприяв цьому Леонід Грач, який розраховував на політичну підтримку цього капіталу, і відкрито, публічно заявляв, що сприятиме тільки йому.

Тож російський капітал іде в Крим активно. Його передусім цікавить курортно-рекреаційна сфера. Є чимало прикладів успішного входження російських грошей: «Лукойл», єдиний чотиризірковий у Криму готель «Ореанда», пансіонат «Медвежонок» і ще з десяток досить успішних проектів.

Росіянам легко працювати на півострові, бо вони найближчі, активніші за інших сусідів. Цьому сприяє мовно-культурна ідентичність, ностальгійні спогади про кращий курорт СРСР, майже однакові умови і правила просування бізнесу. Вони знають, кому і якого дати хабаря, як працювати в «тіні».

Не можна сказати, що російські гроші було помічено в підтримці тих чи тих політичних сил. Російський блок підтримували більше централізовано певні політичні сили, або бізнес, який орієнтується на певні політичні сили в Росії, зокрема лужковські. Щодо загального потоку російського капіталу в Крим, то росіяни бачать у цьому передусім просто вигідний бізнес і не більше.

 

Крим.