Соняшники відцвітають... Красуня-осінь не любить запахів і барв літа, тому нищить усе, що нагадує про її суперницю, а соняшник не любить особливо, бо він схожий на сонце — яскраве, жовте і щедре. Ірина й Олександр Першини переживають двояке почуття: сумують, прощаючись з красою своїх соняшників, і радіють, що минуле літо ще на один рік наблизило їх до мети. Ірина і Олександр — селекціонери, а соняшники — їхня пристрасть.
У квіткових салонах дедалі частіше почали з’являтися декоративні соняшники, викликаючи інколи не лише цікавість покупців, а й відверте їхнє здивування, що це — квіти і з них можна складати букети? Так, любі мої. Це квіти, і букети з них просто унікальні, бо унікальна сама квітка. Хто знає, як ми поcтавилися б до цієї квітки зараз, якби 150 років тому один воронезький мужик не побачив соняшник, якого мутація зробила особливо великим і не схожим на своїх родичів, і не додумався із насіння цієї оранжерейної культури вичавити олію. Продукт вийшов дуже приємний на смак і гарної якості. Ось з того часу й почалася історія соняшника як олійної рослини. Щоправда, на Заході соняшникову олію як продукт харчування не дуже люблять досі, віддаючи перевагу соєвій, кукурудзяній, пальмовій і головному «королю» олій — оливковій. Втім, картоплю також спочатку вирощували як декоративну рослину. Пам’ятаєте, Колумб привіз із Америки до Європи цілий ботанічний сад: томати, кукурудзу, соняшник, картоплю і багато чого іншого. Європейці таких культур не знали і знайшли їм своє застосування. Квітами картоплі, приміром, прикрашали одяг, головні убори, зачіски. І так тривало майже 350 років. Доти, доки не знайшовся розумник, який зробив усе це продуктами харчування людини. Такі само метаморфози сталися і з соняшником.
Подружжя Першиних зацікавилося цією рослиною багато років тому. Коли займалися науковою роботою в Інституті олійних культур Української академії аграрних наук. Ірина навіть зважилася захистити кандидатську дисертацію з селекції декоративного соняшнику, хоча колеги й відмовляли її від такого кроку. Мовляв, є й перспективніші теми. Розуміли так: якщо рослина не належить до розряду їжі, то не варто й витрачати на неї сили й час. Але наполегливість Ірини була така велика, що її наукові керівники погодилися: добре, захищайся, а там видно буде.
Початок селекційній роботі поклала колекція насіння декоративного соняшнику, яку подружжя збирало десять років. Без неї селекціонерові не обійтися. Як художник збирає палітру фарб, так Першини збирали свою базу генів соняшнику. Підготовча робота проходила у важких умовах галапуючої інфляції. Тривалий час Першини сиділи без зарплати, але роботу не припиняли. Створювали свої сорти цієї квітки і вірили: коли вона стане найпопулярнішою, тоді їхня праця буде затребувана.
Ірині й Олександрові пощастило в тому сенсі, що незабаром вони отримали пропозицію із заманливими перспективами з Луганська. Там створювали перший (і поки що єдиний) приватний інститут селекцій та технологій. Ірині запропонували завідувати лабораторією селекції декоративного соняшнику, а Олександрові — — очолити відділ селекції. Подружжя отримало можливість працювати над своїм проектом. Вони переїхали із Запоріжжя до Луганська.
Уже на новому місці запатентовано чотири сорти декоративного соняшнику, створено десятки нових, які нині доводяться до завершальної стадії. І треба сказати, що всі вони не гірші за європейські зразки, а за деякими параметрами і особливостями навіть переважають їх. На це звернула увагу велика голландська фірма, відома в світі як виробник насіння овочів і квітів. Розробки Першиних були такі цікаві, що компанія ухвалила рішення створити всі умови луганським ученим, аби прискорити їхню селекційну роботу стосовно декоративних соняшників. Пропозиція була з розряду тих, про які можна лише мріяти. Спеціально для висівання насіння, виведеного Іриною та Олександром, в Танзанії орендували землі. Чому саме в Танзанії? Тому що за рік тут можна отримати два покоління соняшнику, тоді як в Україні на це пішло б щонайменше років три. І тому, що в цій країні соняхи не вирощують і це дає змогу домогтися чистоти сорту. Ірина не змогла поїхати через сімейні обставини, а Олександру довелося попрацювати за умов тропіків. Частина матеріалу Першиних, схрещена з голландським, дала чудові результати. Нині цю роботу наші вчені продовжують уже в Луганську. Представник компанії нещодавно побував на ділянках декоративного соняшнику, орендованих в різних районах області, і залишився задоволений.
А тепер про сам соняшник. Про те, який незвичний букет із цих квітів, словами розповісти важко. Його треба бачити, тримати в руках, відчувати як реальність квітковий пилок на губах. Утім, що стосується пилку, то тут припустилися неточності, бо цієї властивості декоративний соняшник Першиних не має. Із цього випливає, що для людей, які страждають на алергію, він цілком безпечний. Квітка не вимастить обличчя, коли її нюхаєш, і не залишить слідів на ділових паперах, якщо стоїть на робочому столі. А тепер уявіть собі чорний сонях, який на тлі білосніжних родичів видається просто мавром. Та це ж просто шикарно. До речі, ви помітили, коли хочуть підкреслити красу й незвичність квітки, кажуть: «Боже мій, та вона як штучна!». І навпаки рукотворну красу заведено порівнювати з живою. Якщо користуватися такими критеріями оцінки, то соняшники Першиних такі незвичайні, що інколи їх порівнюють зі штучними. Може, таке порівняння і не дуже вдале, але якщо вже це стало доказом вищого ступеню захоплення, то хай буде так.
До речі, в московських салонах одна квітка соняха коштує 60 російських рублів. У фітосалонах Києва за декоративний соняшник можна заплатити 10—13 гривень. Цей «шматочок сонця» дуже важко торує собі дорогу на український квітковий ринок. Наші люди уперто не хочуть бачити в ньому декоративну культуру. Першини беруться довести оригінальність соняшника як квітки, тому роботу не припиняють. Ірина, приміром, намагається створити соняшник, який буде схожий на лісовий піон — листочки бордові, а серединка яскраво-жовта. У неї виходить. Чоловічу квітку вже створено, але батьківський матеріал не продається, отож треба створювати жіночий з таким само яскраво-жовтим дінцем. Причому стерильним. До відома: щоб вивести новий сорт соняшнику, потрібно 5—7 років. Причому за дуже успішного збігу обставин. Як, наприклад, вийшло з Танзанією.
Першини лише нинішнього року почали продавати насіння своїх соняшників. Про бізнес казати рано. Щоб отримати 10 кг насіння, треба вкласти чимало коштів, а саме їх і немає. В умовах України, де соняшники ростуть на кожному кроці, потрібні групові ізолятори. Простіше кажучи, плантації різних сортів декоративного соняшнику треба накрити спеціальним ковпаком, під який навіть комар не проб’ється... Або ж поїхати до Танзанії, що набагато краще. Тоді сорт буде чистий. Після дозрівання насіння його потрібно вручну обмолотити, почистити. Одне слово, робота дуже копітка. Але перспективу має гарну. За інформацією Першиних, селекцією декоративного соняшнику нині займаються багато селекційних закладів України, тож конкуренція уже почалася.
...На моєму робочому столі вже тиждень стоїть чудовий букет соняхів. Його принесли Ірина й Олександр. Рецепт тривалого життя квітів простий: додайте кілька крапель «Білизни» або дві таблетки аспірину. І наостанок порада Першиних: подаруйте своїм коханим соняшники.
Луганська область.
