В інфекційному відділенні Київської міської клінічної лікарні № 1 нас зустріла маленька весела дівчинка з великим синцем на чолі. Надійці стало цікаво, хто ж то прийшов у гості, от і вибігла перевірити й познайомитися. «Непосидюча — жахливо, все має знати, бігає, пустує, он якого красеня недавно набила», — сказав хтось із медперсоналу.
Лікарня — Надійчин дім, адже майже все своє життя вона провела тут. Коли її недавно забрали у дитячий будинок, вона там на свій дитячий манер страйкувала: сіла на стільчика і відмовлялася встати, поки її не повернуть до рідних. Та не батьків. Їх Надя не знає: дівчинку народила ВІЛ-позитивна жінка, яка відмовлялася від дитини ще у пологовому будинку. У свої три роки Надійка хвора на СНІД, у неї вже важка стадія (по-медичному категорія «С»). Своєю сім’єю дівчинка вважає персонал інфекційного відділення МДКЛ № 1.
Улюблені іграшки: ручки і фонендоскоп, а от м’яке рожеве зайченя зацікавленості не викликає. І це не дивно, адже дівчинка добре знає, для чого потрібні речі, які вона щодня бачить в руках «своєї родини», а для чого ця рожева штука — не розуміє.
Не так давно КМДКЛ №1 отримала тритерапію на трьох дітей. А Надійка — шанс на життя, продовжити яке їй допоможуть ці антиретровірусні препарати.
Ми прощалися з персоналом лікарні. Дівчинка, досхочу напустувавшись, мирно спала і, як нам здалося, бачила рожеві сни. Сподіваємося, що Надійка дочекається потрібних медикаментів, які дадуть їй змогу з часом зрозуміти, який барвистий світ за стінами лікарні.
Юлія АРТАМОЩЕНКО (УНІАН).
